ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

Київ

справа №524/7508/15-а

провадження №К/9901/14157/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., провівши у касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання рішення протиправними, зобовязання вчинити дії, за касаційною скаргою виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на постанову Автозаводського районного суду міста Кременчук Полтавської області у складі судді Андрієць Д.Д. від 6 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Присяжнюк О.В., Русанової В.Б., Ральченка І.М. від 25 квітня 2016 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, у якому просив:

- визнати протиправним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 438 від 24 липня 2015 року «Про відмову в наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1, із житлового в нежитловий фонд у місті Кременчуці»;

- зобовязати виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області розглянути питання про надання дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1 із житлового в нежитловий.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Постановою Автозаводського районного суду міста Кременчук Полтавської області від 6 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 438 від 24 липня 2015 року «Про відмову в наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1, із житлового в нежитловий фонд у місті Кременчуці». Зобовязано виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на переведення жилого приміщення квартири АДРЕСА_1, в нежитлове.

3. Рішення судів мотивовано тим, що у переліку документів, які надаються власником житла уповноваженому органу для вирішення питання про переведення житлового приміщення у нежитлове, відсутній документ, який би підтверджував факт непридатності його для проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу серії КЕ від 03 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Спірідович Н.В. та копією витягу про державну реєстрацію прав № 29415180 від 24 березня 2011 року.

ОСОБА_2 звернувся до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради із заявою про надання дозволу на переведення вищевказаної квартири із житлового фонду в нежитловий для використання її для підприємницької діяльності.

24 липня 2015 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області прийнято рішення № 438 «Про відмову в наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1», яким вирішено відмовити ОСОБА_2 в наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1, із житлового фонду у нежитловий, з метою реконструкції під стоматологічний кабінет, оскільки заявником не надано документи, які б свідчили про непридатність квартири для проживання. Зазначено, що бажання заявника змінити статус житлових приміщень на приміщення для підприємницької діяльності не є винятковим випадком у розумінні статті 8 Житлового кодексу УРСР.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. Касаційна скарга виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області обґрунтована тим, що чинним законодавством не визначено іншого виняткового випадку для переведення житлового приміщення у нежитлове, окрім як визнання його непридатним для проживання.

7. ОСОБА_2 своїх доводів відносно касаційної скарги не висловив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Відповідно до частини п'ятої статті 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

9. Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

10. Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придані для постійного проживання в них.

Житло є специфічним об'єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку.

11. Відповідно до частини другої статті 383 Цивільного кодексу України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

12. Статтями 6 7 8 Житлового кодексу УРСР передбачено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

13. Відповідно до статті 152 Житлового кодексу УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

14. Статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

15. Відповідно Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.

16. Пунктом 2.1. Порядку переведення житлових приміщень (квартир, будинків), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові в м. Кременчуці, затвердженого рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 31 серпня 2010 року, визначено, що для вирішення питання переведення житлового приміщення (квартири, будинку) у нежитлове власник або уповноважена за дорученням особа з додаванням копії доручення, засвідченого нотаріально, звертається із заявою на ім'я міського голови із зазначенням цільового призначення приміщення до Єдиного дозвільного офісу. До заяви власник жилого приміщення (квартири, будинку) додає: копію документа, який посвідчує право власності на житлове приміщення з реєстрацією КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації»; копію технічного паспорта житлового приміщення, виданого КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації», давність якого не перевищує один рік; витяг із державного реєстру суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної чи фізичної особи); копію паспорта громадянина; технічний висновок про стан будівельних конструкцій житлового приміщення (квартири, будинку) та можливість реконструкції приміщення під певний об'єкт підприємницької діяльності, розроблений спеціалізованою організацією, яка має відповідну ліцензію на обстеження та проектування; акт з висновками про обстеження стану житлового приміщення (квартири, будинку) комісією з обстеження стану житлових будинків і жилих приміщень в м. Кременчуці; довідку від балансоутримувача про те, що у житловому приміщенні (квартирі, будинку) ніхто не зареєстрований і не проживає; документи, що підтверджують забезпечення власника житлом для постійного проживання; довідки відповідних підприємств, які надають мешканцям міста послуги з постачання води, газу, теплової та електричної енергії, обслуговування жилих будинків та прибудинкових територій, про відсутність заборгованості з оплати цих послуг по житловому приміщенню (квартирі, будинку); письмову згоду балансоутримувача та мешканців суміжних квартир 1-го та 2-го поверхів з квартирою, яка зазначена в заяві, щодо подальшого використання її за певним призначенням. У разі їх немотивованої або безпідставної відмови щодо подальшого використання житлового приміщення за певним призначенням - комісійно (у складі представників управління житлово-комунального господарства, балансоутримувача будинку та мешканців інших квартир) укладається відповідний акт, який ураховується при підготовці рішення виконкому міської ради. Для житлових приміщень у будинках житлово-будівельних кооперативів та об'єднань співвласників багатоквартирних будинків - виписка з протоколу рішення загальних зборів членів кооперативу.

17. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

18. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

19. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

20. У рішенні по справі Інтерсплав проти України (№ 803/02) Європейський Суд з прав людини наголосив, що втручання державних органів в право власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

21. У своєму рішенні Ян та інші проти Німеччини (Jahn and Others v. Germany № 46720/99, № 72203/01 і № 72552/01) Європейський суд з прав людини зазначив: Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми [три чітко сформульовані правила]: перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Ці норми не є окремими, а повязані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі.

22. У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).

23. За змістом частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

24. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

25. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

26. Наведені правові норми дають підстави дійти висновку про те, що власник квартири має право на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

27. Використання об'єкта власності обмежується мотивами незавдання шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплене статтею 320 Цивільного кодексу України.

28. Між тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, звертаючись до відповідача із заявою, просив перевести саме придатне житлове приміщення у нежитлове, як передбачено статтею 8 Житлового кодексу УРСР.

29. Непридатні для проживання жилі приміщення, згідно з вимогами статті 7 цього Кодексу переобладнуються для використання в інших цілях (виключаються з житлового фонду жилих будинків і жилих приміщень).

30. Крім того, у переліку документів, які надаються власником уповноваженому органу для вирішення питання переведення житлового приміщення у нежитлове, відсутні документи, які б підтверджували непридатність квартири для проживання або виняткової чи надзвичайної обставини.

31. Вказане свідчить про те, що виконавчий Кременчуцької міської ради Полтавської області, приймаючи рішення № 438 від 24 липня 2015 року «Про відмову в наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1, із житлового в нежитловий фонд у місті Кременчуці» саме з підстав відсутності документів на підтвердження непридатності квартири для проживання, діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

32. Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

33. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

34. За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є зобовязання виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області повторно розглянути заяву про надання дозволу на переведення жилого в нежитлове.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

35. Колегія суддів приходить до висновку про те, що прийняті у справі судові рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки судів є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 343 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду міста Кременчук Полтавської області від 6 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя М. І. Гриців