Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.05.2020 року у справі №810/2733/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2020 року

Київ

справа №810/2733/15

адміністративне провадження №К/9901/39527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2015 (суддя - Виноградова О.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді: Мамчур Я.С., Бєлова Л.В.) у справі № 810/2733/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування фінансових санкцій, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (далі - ТОВ «Фоззі-Фуд») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 05.03.2015 № 0000483903 та рішення про застосування фінансових санкцій від 05.03.2015 № 5206/0010/2810.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0000483903 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 94520,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс великих платників податків ДФС оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що оскільки на момент перевірки саме за місцем реалізації товару були відсутні підтверджуючі документи, контролюючим органом правомірно застосовано фінансову санкцію, встановлену статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 94520,00 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Фоззі-Фуд» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку магазину « Сільпо » за адресою: м . Київ, вул. Срібнокільська, 3 «Г », що належить позивачу.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 13.02.2015 №0010/28-10/39-30/32294926, в якому відображено висновок про наступні порушення:

реалізація алкогольного напою без марки акцизного податку встановленого зразка, а саме: вина виноградного ординарного, столового, напівсолодкого, рожевого «Мускатне», спирт 9 - 12 %, цукор 4,0 - 5,0 % мас., об`єм 1 дм3, виробник ТОВ «Сандора» за ціною реалізації 23,49 грн., що підтверджується чеком контрольної закупки № 24/450/234;

незабезпечення ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації на загальну суму 47 260 грн.;

незабезпечення відповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків загальній сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО на суму 70,99 грн.;

незабезпечення зберігання у КОРО фіскальних звітних чеків за 03.09.2013 та 05.09.2013, 10.10.2013, 01.04.2014 та 15.04.2014, також 15.08.2014 та щоденного друкування Z - звітів, а саме: за 08.01.2014 № 142 згідно КОРО №1013012218;

незабезпечення зберігання контрольних стрічок протягом 3-х років.

На підставі названого акту перевірки, 05.03.2015 відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій №5206/0010/2810, яким до позивача за порушення статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» застосовано штраф в розмірі 17000 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000483903, яким до позивача за порушення пунктів 9, 10, 12 статті 13 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 95031,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено зберігання первинних бухгалтерських документів безпосередньо у місцях реалізації товарів, твердження відповідача про те, що в магазині позивача «Сільпо» за адресою: м . Київ, вул. Срібнокільська, 3 «Г », встановлено факт наявності продажу необлікованих належним чином товарів є передчасним та необґрунтованим, а тому позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0000483903 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 94520,00 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суди дійшли висновку про правомірність притягнення позивача до відповідальності за виявлені порушення за наслідками проведеної перевірки.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Згідно зі статтею 20 зазначеного Закону до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 6 цього ж Закону встановлено, що облік товарних запасів юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) ведеться у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Національним положенням (стандартом) є затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Запаси» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення (стандарт) 9), яким визначено методологічний засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до приписів частин 1, 2 та 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Відповідно до статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

В свою чергу, законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб`єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, ведення якого відповідно до статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" покладено на уповноважену особу.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем для здійснення облікової політики було видано наказ від 01.01.2008 № 1 «Про облікову політику підприємства», відповідно до п. 8.6 якого підприємство встановлює місця зберігання (архів підприємства) первинних документів.

Згідно з наказом від 02.04.2008 № 683/1 «Про розміщення бухгалтерської служби та встановлення місця зберігання (архів підприємства) первинних документів та реєстрів бухгалтерського обліку» підприємство встановило місце зберігання первинних документів у офісному приміщенні бухгалтерії підприємства (архів підприємства), який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Філатова, 7.

В ході судового розгляду справи судами попередніх інстанцій представник позивача пояснив, що після первинної бухгалтерської обробки в місцях реалізації товарів, товарні накладні та товарно-транспорті документи відповідно до наказу від 02.04.2008 №683/1 зберігаються в бухгалтерії позивача за адресою: м.Київ, вул. Філатова, 7.

Крім того, з`ясовано, що запит про витребування первинних документів перевіряючими було вручено позивачу 11.02.2015 о 16 год. 30 хв., тоді як витребовувані документи вимагалось надати до 18 год. 00 хв. цього ж дня, що об`єктивно позбавило позивача можливості їх своєчасного надання контролюючому органу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем на порушення вимог вищенаведеної процесуальної норми не доведено жодними належними та допустимими доказами факт продажу позивачем необлікованих у встановленому законодавством порядку товарів, а відтак про протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду