ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 Київ К/9901/541/18 2а-0870/6083/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства виробничо комерційної фірми «Крістіна» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року (головуючий суддя - Уханенко С.А., судді: Богданенко І.Ю., Дадим Ю.М.) у справі №2а-0870/6083/11 за позовом приватного акціонерного товариства виробничо комерційної фірми «Крістіна» (далі - ПрАТ ВКФ «Крістіна») до державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі - ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Приватне акціонерне товариство виробничо комерційна фірма «Крістіна» (далі - ПрАТ ВКФ «Крістіна») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі - ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя) від 25.07.2011 року №0001542305/10778.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції ПрАТ ВКФ «Крістіна» оскаржило його у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог ПрАТ ВКФ «Крістіна» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено позапланову невиїзну перевірку ПрАТ ВКФ «Крістіна» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія «Вітал» за період з 01.07.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт від 17.06.2011 року №215/23-509/13622234.

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у ТОВ «Компанія «Вітал» підрядних робіт за нікчемними правочинами.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення-рішення 25.07.2011 року №0001542305/10778, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 111858,75 грн., з яких 89487,00 грн. основний платіж, 22371,75 грн. - штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Скасовуючи постанову Запорізького окружного адміністративного суду та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи не засвідчують господарські взаємовідносини з ТОВ «Компанія «Вітал» з огляду на нелегітимність зазначеного контрагента.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим, згідно з принципом змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

В спірному випадку контролюючий орган посилався на фіктивність, ТОВ «Компанія «Вітал» як суб'єкта господарювання та свої доводи підтверджував вироком Орджоніківського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2010 року у справі №1-287/2010 про притягнення до кримінальної відповідальності керівника цього підприємства ОСОБА_2, зокрема, за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, який набрав законної сили.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 створив стійку злочинну групу, до складу якої втягнув ОСОБА_2 і ОСОБА_4 Так, ОСОБА_2 став засновником і директором ТОВ «Компанія «Вітал», який в період з 06.04.2007 року по листопад 2009 року разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 використовували печатку та реєстраційні документи підприємства для складання фіктивних договорів та первинної бухгалтерської документації, які давали підстави для конвертації безготівкових коштів у готівкові.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим, зокрема, в постанові від 01.12.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пеппермінт» до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а тому господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Отже, враховуючи те, що фіктивність ТОВ «Компанія «Вітал» встановлена вироком Орджоніківського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2010 року у справі №1-287/2010, який набрав законної сили та який відповідно до вимог частини 4 статті 72 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) має преюдиційне значення для вирішення цієї адміністративної справи, відображення позивачем у податковому обліку розглядуваних операцій є безпідставним.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами ч. 2 ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства виробничо комерційної фірми «Крістіна» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Хохуляк

Судді Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна