Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2018 року

Київ

справа №826/2007/16

адміністративне провадження №К/9901/3805/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу 826/2007/16

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області про стягнення компенсації, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Мамчура Я.С.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, в якому просила стягнути компенсацію у розмірі 25 712,00 грн. за затримку виплати компенсації за невикористану відпустку на підставі рішення суду за період 23.07.2015 р. по 09.02.2016 р., що складає 200 днів.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015р., яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність управління державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області щодо несвоєчасності розрахунку зі ОСОБА_1 в частині виплати грошової компенсації за невикористані відпустки та зобов'язано управління державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24.02.2015р. по 13.03.2015р. Проте, вказане судове рішення не виконувалося відповідачем з 23.07.2015р. по 09.02.2016р., у зв'язку із чим, у позивача виникло право на відшкодування компенсації затримки розрахунку виплати такої компенсації.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з Управління державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку виплати компенсації за невикористану відпустку за період затримки виконання судового рішення з 23.07.2015р. по 09.02.2016р. у сумі 25 712,00грн. (двадцять п'яти тисяч сімсот дванадцять гривень).

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2016 року та прияйнято нову - про відмову у задоволенні позову.

6. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в даній справі позивач на підставі статті 117 КЗпП України фактично просить стягнути з відповідача компенсацію за невиконання судового рішення про стягнення все присудженої раніше компенсації. Тобто, правовідносини між сторонами виникли в ході примусового виконання судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, а тому не врегульовані статтею 117 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року.

9. Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2018 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу.

10. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав.

11. Касаційна скарга аргументована тим, що предметом позовних вимог в даній справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки відповідачем на даний час не виконано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 року в частині стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок із позивачем під час її звільнення, то такі обставини свідчать про порушення ним норм статті 116 Кодексу законів про працю України, що є підставою для застосування стосовно нього норм статті 117 цього Кодексу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. ОСОБА_1 працювала в управлінні Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області на посаді головного спеціаліста фінансово-економічного відділу.

13. 24.02.2015 р. на підставі наказу № 17 о/с-пр позивача було звільнено в запас за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення № 114.

14. 13.03.2015 р. з позивачем було проведено розрахунок при звільненні, а саме виплачено грошову компенсацію за 17 діб невикористаної чергової відпустки за 2002 рік і за 2009 рік, за 10 днів невикористаної відпустки як жінці, яка працює та має двох дітей до 15 років і грошову допомогу при звільненні.

15. Зазначені обставини встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, яка набрала законної сили. Крім того, зазначеним судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасності розрахунку з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані відпустки та зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто з 24.02.2015 р. по 13.03.2015 р. /а.с. 7-12/.

16. На підставі та на виконання зазначеного судового рішення Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 12.08.2015 р. № 826/5469/15.

17. 03.09.2015 р. за вказаним виконавчим листом відділом примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у м.Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48591778.

18. У зв'язку з невиконанням відповідачем зазначеної постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та невиплатою позивачу компенсації, яку відповідача зобов'язано їй виплатити зазначеним судовим рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Конституція України.

19.1. Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Кодекс адміністративного судочинства України.

20.1. Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. Кодекс законів про працю України в редакції від 11.06.2015 року.

21.1. Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

21.2. Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

22. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV

22.1. Стаття 1. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

22.2. Частина 1 статті 11. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

22.3. Частина 2 статті 82. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

22.4. Частина 1 статті 89. У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

25. Статтею 116 КЗпПУ встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

26. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

27. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

28. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

29. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - обов'язку сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

30. Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року по справі №826/5469/15 уже вирішувалось питання щодо виплати компенсації позивачу відповідно до статті 117 КЗпП України за несвоєчасне проведення з нею розрахунку при звільненні. Даним рішенням визнано протиправною бездіяльність управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області щодо несвоєчасності розрахунку з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані відпустки та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24.02.2015 р. по 13.03.2015 р.

31. Натомість, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом є невиконання відповідачем зазначеного вище рішення суду.

При цьому, в даній справі позивач на підставі статті 117 КЗпП України фактично просить стягнути з відповідача компенсацію за невиконання судового рішення про стягнення вже присудженої раніше компенсації за статтею 117 КЗпП України.

Тобто, за своєю правовою природою спірні правовідносини у даній справі виникли в ході примусового виконання судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, а тому до них не застосовуються норми статті 117 КЗпП України.

Порушене право позивача, порядок виконання рішення суду та відповідальність за його невиконання визначені Законом України «Про виконавче провадження», а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

32. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

33. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

34. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

35. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Г.Стрелець

Судді О.В.Білоус

І.Л.Желтобрюх