Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2018 року

Київ

справа №806/881/18

адміністративне провадження №К/9901/57539/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шидловського В.Б., Мацького Є.М., Шевчук С.М. від 03 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:

визнати неправомірною дію Міністерства внутрішніх справ України, яка полягає у відмові позивачу, у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності, а саме наявністю другої групи інвалідності, причиною якої являється захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ;

зобов'язати Міністерства внутрішніх справ України виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з втратою працездатності, а саме, наявність другої групи інвалідності, причиною якої являється захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Позовна заява мотивована тим, що після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», однак виплату такої допомоги відповідачем протиправно не здійснено.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після первинного встановлення інвалідності, пройшло більше 2 років, правових підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до умов Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850) немає, так як право на доплату такої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплаченої суми, мають лише ті працівники міліції, яким вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності згідно рішення МСЕК встановлено під час повторного огляду, проведеного протягом двох років з моменту первинного огляду.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення апеляційної скарги, Житомирський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням працівникові міліції інвалідності не обмежується у часі. Вирішальним є наявність причинно-наслідкового зв'язку між інвалідністю та службою в органах внутрішніх справ. При первинному установленні інвалідності, зв'язок якої зі службою в органах внутрішніх справ встановлений компетентним органом, такий працівник має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850 незалежно від того, чи була встановлена часткова втрата працездатності такого працівника міліції з установлення йому інвалідності у попередніх періодах.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство внутрішніх справ України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2018 року залишити у силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач втратив право на нарахування одноразової грошової допомоги через сплив часу більше двох років від первинного огляду МСЕК з вказівкою на пункт 4 Порядку № 850.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України, у якому вказується на необґрунтованість доводів касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 1999 року. проходив службу в органах внутрішніх справ, наказом від 16 серпня 2013 року № 41 позивача звільнено з органів внутрішніх справ України у запас за пунктом 64 "б" Закону України «Про міліцію» (через хворобу).

11 листопада 2013 року позивачу встановлено первинно ІІІ групу інвалідності з 13 серпня 2013 року по 01 грудня 2016 року у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК № 667371 від 11 листопада 2013 року.

Довідкою до акту огляду МСЕК серія 12ААА № 901159 від 14 листопада 2016 року підтверджується, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 08 листопада 2016 року у зв'язку з травмою пов'язаною з виконанням службових обов'язків.

У грудні 2016 року позивач у встановленому законом порядку звернувся до голови ліквідаційної комісії Управління міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності.

Проте, листами від 15 листопада 2016 року та 04 січня 2017 року голова ліквідаційної комісії Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області повідомив позивача про повернення матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги без права на виплату.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 279/344/17 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення ОСОБА_2 без розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку № 850, зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання щодо призначення, нарахування і виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги позивачу відповідно до Порядку № 850.

4 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав до Міністерства внутрішніх справ України заяву про добровільне виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду щодо призначення, нарахування і виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850.

Листом № 15/2-Г-55,61,62 ОСОБА_2 повідомлено, що на підставі пункту 4 Порядку № 850 відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з відсутністю правових підстав для її призначення, так як з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, що за умовами пункту 4 Порядку № 850 не дає йому права на отримання грошової допомоги в більшому розмірі.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" й, виходячи з положень якого обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справах № 808/1866/16 та № 806/845/16.

Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу двохрічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.

Відтак, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко