Історія справи

Постанова КАС ВП від 29.06.2023 року у справі №640/3067/20
Постанова КАС ВП від 29.06.2023 року у справі №640/3067/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 640/3067/20

адміністративне провадження № К/9901/7975/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року (колегія суддів: Маруліна Л.О., Добрівська Н.А., Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року (колегія суддів: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі №640/3067/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо підготовки, розроблення, аналізу, оприлюднення проекту, встановлення строку для подання пропозицій та зауважень, погодження із уповноваженим органом, погоджень і консультацій, проведення правової експертизи Мін`юстом, розгляду, узгодження, прийняття, підписання, затвердження, реєстрації, оформлення, видання, оприлюднення п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017, а саме:

"...2. У підпункті 5 пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Офіційний вісник України, 2014 р., №73, ст. 2064; 2016 р., №35, ст. 1367):

1) в абзаці другому цифри "4,4" замінити цифрами "3,3";

2) в абзаці третьому цифри "7,1" замінити цифрами "5,4";

3) в абзаці четвертому цифри "14" замінити цифрами "10,5" ...".

- скасувати п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017, а саме:

"...2. У підпункті 5 пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Офіційний вісник України, 2014 р., №73, ст. 2064; 2016 р., №35, ст. 1367):

1) в абзаці другому цифри "4,4" замінити цифрами "3,3";

2) в абзаці третьому цифри "7,1" замінити цифрами "5,4";

3) в абзаці четвертому цифри "14" замінити цифрами "10,5" ...".

- стягнути з Кабінету Міністрів України на користь позивача моральну шкоду в сумі 300000 (триста тисяч) гривень 00 копійок.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

У касаційній скарзі позивач висловлює незгоду з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувана постанова КМУ не належить до регуляторних актів в розумінні прописів від 11.09.2003 №1160-ІV Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Відтак позивач наполягає на недотриманні відповідачем процедури прийняття спірної постанови, передбаченої для регуляторних актів, у тому числі, щодо оприлюднення проекту такої постанови.

Вказує на відсутність повноважень у Кабінету Міністрів України щодо прийняття оскаржуваної постанови, відсутність підпису прем`єр-міністра, непроведення експертизи нормативно-правового акта та неналежної державної реєстрації.

Зазначає, що відсутні обгрунтовані розрахунки встановлених нормативів споживання газу, а тому Кабінет міністрів України порушив права і гарантії позивача, так як знизив показники соціальних норм і соціальних нормативів, з урахуванням яких нараховується субсидія, чим погіршив його соціальне становище шляхом обмеження прав і гарантій, закріплених діючим законодавством, зокрема, Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Законом України "Про житлово-комунальні послуги" тощо.

Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у постановах від 25.09.2018 у справі №428/7176/14-а, від 27.11.2018 у справі № 826/2507/18, від 06.03.2019 у справі №803/417/18.

Ухвалою Верховного Суду від 29.03.2021 відкрито касаційне провадження на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 23.11.2015 Саксаганським районним військовим комісаріатом м. Кривий Ріг.

Правовий статус ветеранів війни врегульовано Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №3551).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 12 Закону №3551 учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: 4) 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю); 5) 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

Підпунктом 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" встановлено такі соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії:

для користування послугами з газопостачання: за наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання - 4,4 куб. метра на одну особу на місяць; за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 7,1 куб. метра на одну особу на місяць; за наявності газової плити та газового водонагрівача - 14 куб. метрів на одну особу на місяць.

Постановою Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 цієї постанови: " 2. У підпункті 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 73, ст. 2064; 2016 р., № 35, ст. 1367): 1) в абзаці другому цифри "4,4" замінити цифрами "3,3"; 2) в абзаці третьому цифри "7,1" замінити цифрами "5,4"; 3) в абзаці четвертому цифри "14" замінити цифрами "10,5".".

Вважаючи пункт 2 постанови №609 протиправним, позивач, як користувач послуг газопостачання, який користується пільгами, встановленими пунктами 4, 5 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що процедура прийняття оскаржуваної постанови повністю відповідає нормам Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950, та прийнята у відповідності до наданих повноважень. Оприлюднення проекту оскаржуваного нормативно-правового акту в спірному випадку є обов`язком Міністерства соціальної політики України, яке є його розробником згідно пояснювальної записки до проекту акту, а не Кабінету Міністрів України.

Судами першої та апеляційної інстанцій також враховано, що під час розгляду цієї справи до матеріалів справи було долучено належним чином завірений пакет документів, на підставі якого прийнято оскаржувану постанову, зокрема, пояснювальна записка, висновки та довідки щодо погодження її змісту на виконання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України.

В оскаржуваних судових рішеннях також зазначається, що оскаржувана постанова КМУ не є регуляторним актом у розумінні Закону України від 11.09.2003 №1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" і не містить положень, які містять ознаки дискримінації, про що вказано у пункті 10 пояснювальної записки до проекту цієї постанови.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 №794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №794-VII), Законом України від 11.09.2003 №1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1160-IV), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950.

Згідно ст. 19 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Статтею 20 цього ж Закону встановлені основні повноваження Кабінету Міністрів України, зокрема, у сферах соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин (абзаци перший-третій пункту 2 частини першої цієї статті).

Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону (частини перша, друга статті 41 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

За приписами частин першої, другої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, врегульовано Законом України від 05.10.2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №2017).

У відповідності до вимог статті 3 Закону №2017 формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

Згідно з статтею 5 цього ж Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг (стаття 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

На виконання вимог статей 5, 9 Закону №2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.08.2014 №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування", а постановою від 18.08.2017 №609 затверджено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409.

Відтак, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги, що Кабінет Міністрів України не є юридичною особою та не наділений повноваженнями на ухвалення спірної постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України, який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України (далі - Кабінет Міністрів), підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності (далі у тексті цієї постанови також Регламент КМУ).

Відповідно до пункту 2 параграфу 29 розділу 4 глави 1 Регламенту КМУ постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Пунктами 1, 3 параграфу 32 розділу 4 глави 2 Регламенту Кабінету Міністрів України встановлено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту. Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 року №308.

Приписами параграфів 33, 34 глави 2 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України встановлено, що головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції. Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

За результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра (параграф 46 глави 4 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України).

Внесення проектів актів Кабінету Міністрів регламентовано главою 5 розділу 4 Регламенту КМУ, відповідно до параграфів 49, 50 якого проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом.

До проекту акта Кабінету Міністрів додаються:

пояснювальна записка, у якій викладаються підстава та мета розроблення проекту, результати аналізу проблеми, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), відомості про наявність або відсутність у проекті акта правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень, відсутність ознак дискримінації (крім позитивних дій), відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, про це окремо зазначається в записці;

довідка про погодження проекту акта;

протокол узгодження позицій (у разі потреби);

висновок Мін`юсту;

порівняльна таблиця (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів);

проект акта та матеріали до нього разом з їх електронними копіями.

Розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем`єр-міністром, Віце-прем`єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень (параграф 55-1 глави 7 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України).

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення процедури прийняття оскаржуваної постанови КМУ.

Колегія суддів також вважає, що судами попередніх правильно застосовані норми матеріального права під час викладення ними мотивів та висновків у оскаржуваних судових рішеннях в частині оцінки доводів позову стосовно регуляторної природи оспорюваної постанови.

Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Так, у розумінні норм статті 1 Закону України від 11.09.2003 №1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що регуляторний акт характеризується наступним: 1) приймається уповноваженим регуляторним органом; 2) спрямований на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб`єктом господарської діяльності; 3) має ознаки нормативно-правового акта, тобто розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, прийнятий щодо невизначеного кола суб`єктів.

Регуляторним органом за визначенням цієї ж норми права визнається, у тому числі, й Кабінет Міністрів України.

Крім того, за змістом статті 8 Закону України від 11.09.2003 №1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" якщо проект регуляторного акта одночасно містить норми, що регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами чи іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, та норми, що регулюють інші суспільні відносини, а також індивідуально-конкретні приписи, то аналіз регуляторного впливу готується лише щодо норм, які регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Відповідно до змісту Пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 02.08.2017, метою останньої є внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 в частині перегляду норм споживання газу для побутових потреб (приготування їжі та підігрів води).

Згідно з пунктом 10 Пояснювальної записки, проект акта не є регуляторним актом.

Разом з тим, як засвідчує аналіз положень спірної у цій справі постанови КМУ, цей акт Уряду України не має ознак регуляторного, оскільки лише змінює раніше установлений постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 норматив, в межах якого держава надає громадянам пільги або субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком, зокрема, з користування послугами з постачання та розподілу природного газу.

Спірна постанова КМУ (у частині, щодо якої звернено позовні вимоги) не містить жодних приписів, які б дозволяли стверджувати, що оскаржуваний нормативно-правовий акт спрямований на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Вказані висновки відповідають викладеним в постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 826/13416/17, від 30.04.2021 у справі № 826/9885/15, від 18.05.2022 у справі № 640/196/19.

Оскаржувані ОСОБА_1 положення постанови КМУ мають вплив на відносини між ним та органом соціального захисту населення, який призначає пільги/субсидії, однак за своїм предметом регулювання спірний акт Уряду України не має ознак регуляторного, про що правильно зазначено і в оскаржуваних судових рішеннях.

Позивач в касаційній скарзі вказує на безпідставне зменшення розміру нормативу споживання побутового газу без належного розрахунку.

Колегія суддів зазначає наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, визначає Закон України від 24.06.2004 №1875-IV "Про житлово-комунальні послуги".

За визначенням понять, наведених у абзаці тринадцятому частини першої статті 1 вищевказаного Закону норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Обґрунтування розмірів нормативів містяться в пояснювальній записці.

Крім того, позовна заява не містила посилань на помилковість взятих до уваги відповідачем вихідних даних, а також розрахунків і досліджень, проведених у процесі підготовки і розгляду спірної постанови та визначенні конкретних значень соціальних норм і нормативів.

Обставини ж суб`єктивного характеру як от зміна розміру пільги позивача, на переконання колегії суддів, не може слугувати достатньою і самостійною підставою для скасування постанови Кабінету Міністрів України, якою на загальнодержавному рівні регламентовані суспільні відносини у певній галузі, зокрема, у сфері житлово - комунальних послуг. Отже, колегія суддів констатує, що при прийнятті оскаржуваної постанови держава в особі Кабінету Міністрів України діяла з дотриманням принципу пропорційності та справедливого балансу між приватним інтересом окремої особи та інтересами суспільства, враховуючи, що встановлені державні соціальні стандарти у сфері житлово-комунального обслуговування забезпечують єдиний для всієї України підхід до визначення норм споживання житлово-комунальних послуг окремих категорій громадян, які потребують підтримки держави

Справи у спорах з подібними правовідносинами неодноразово розглядались у касаційному порядку Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, справи №826/13416/17 (постанова від 05.08.2019) та №826/9885/15 (постанова від 30.04.2021).

У вищевказаних постановах Верховного Суду колегія суддів, здійснивши аналіз тих же самих норм законодавства, якими врегульовані й спірні правовідносини у справі, що розглядається, дійшла висновку про те, що Кабінет Міністрів України, реалізуючи наявні у нього і передбачені Конституцією та законами України повноваження в області соціальної політики, наділений компетенцією щодо формування, встановлення та затвердження на загальнодержавному рівні державних соціальних стандартів і нормативів, в тому числі, у сфері житлово-комунального обслуговування, до яких відносяться, зокрема: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам.

Також суди попередніх інстанцій не знайшли підтвердження доводів неналежного проведення експертизи та державної реєстрації нормативно-правового акта.

Згідно з §44 глави 4 Регламенту за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін`юсту обов`язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.

Проект акта Кабінету Міністрів, який розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи, обов`язково погоджується керівником юридичної служби відповідного органу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.03.2020 № 1207/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, яким визначено процедуру подання до органів юстиції нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, та єдиний механізм їх розгляду і державної реєстрації, за результатами проведених експертиз орган юстиції в межах установлених відповідно пунктами 5 чи 11 Положення строків приймає одне з таких рішень: 1) про державну реєстрацію нормативно-правового акта, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, Конвенції про права осіб з інвалідністю, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), принципам забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, антикорупційному законодавству з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, правилам нормопроєктувальної техніки, яке оформлюється наказом органу юстиції. У преамбулі наказу зазначається стаття 1 Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", у розпорядчій частині наказу викладається рішення органу юстиції.

Наказ про державну реєстрацію нормативно-правового акта оформляється окремо щодо кожного зареєстрованого нормативно-правового акта або включає список нормативно-правових актів, щодо яких прийнято рішення про державну реєстрацію. До наказу додається висновок про державну реєстрацію нормативно-правового акта (додаток 2), який підписується виконавцем та у разі наявності керівниками відповідних структурних підрозділів (згідно з розподілом обов`язків в органі юстиції), погоджується керівником структурного підрозділу державної реєстрації нормативно-правових актів і затверджується заступником керівника органу юстиції (згідно з розподілом обов`язків). Цей висновок не подається, якщо головним розробником нормативно-правового акта є Міністерство юстиції, розробниками - центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції, а правові аспекти, зазначені у пункті 10 цього Порядку, відображаються у пояснювальній записці до проекту нормативно-правового акта.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не порушено встановленого порядку державної реєстрації нормативно-правового акта.

Також колегія суддів не приймає доводів касаційної скарги щодо непідписання оскаржуваної постанови, оскільки державна реєстрація проведена, постанова офіційно оприлюднена в Урядовому кур`єрі від 19.08.2017 № 155 та Офіційному віснику України від 05.09.2017 № 69, що є достатнім для набрання нею чинності.

Колегія суддів не приймає посилання позивача на неврахування висновків, Верховного Суду викладених від 25.09.2018 у справі №428/7176/14-а, від 27.11.2018 у справі № 826/2507/18, від 06.03.2019 у справі №803/417/18, оскільки в цих справах встановлено, що оскаржувані постанови КМУ є регуляторними актами, підставою для скасування стало недотримання процедури їх прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Н.В. Коваленко

А.І. Рибачук