ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

Київ

справа №160/3114/19

адміністративне провадження №К/9901/25439/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року (головуючий суддя - Голобутовський Р. З. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року (головуючий суддя - Малиш Н. І., судді: Білак С. В., Шальєва В. А.) у справі № 160/3114/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа:

Західно-Донбаська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-7042-54/410 від 13 березня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 6611,88 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2641 від 17 вересня 2012 року, перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 25 січня 2007 року. Вважає, що у нього відсутній борг зі сплати єдиного внеску за 2017 рік, оскільки підстави його нараховувати за період, коли він перебував у трудових відносинах та сплату єдиного соціального внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) здійснював його роботодавець, були відсутні. За 2018 рік та січень-лютий місяці 2019 року єдиний внесок ним сплачений у повному обсязі.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Відповідно до записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 згідно з наказом № 1 від 1 лютого 2011 року був прийнятий на посаду директора до ТОВ "Юридична фірма "Факт" з 1 лютого 2011 року. Звільнений з цієї посади 26 грудня 2017 року згідно з наказом № 2 від 26 грудня 2017 року. Згідно з наказом № 2 від 7 березня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на посаду голови Адвокатського об'єднання "Круглий та партнери" з 7 березня 2019 року.

17 вересня 2012 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2641.

ОСОБА_1 узятий на облік у контролюючих органах 28 серпня 2014 року за №4356.

Станом на 2 лютого 2018 року перебуває на обліку у Західно-Донбаській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - третя особа, Західно-Донбаська ОДПІ ГУ ДФС), відповідно до довідки №1804101400003 від 2 лютого 2018 року про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до ЄДР (а. с. 26,27).

З 27 лютого 2019 року ОСОБА_1 здійснює адвокатську діяльність у організаційно-правовій формі адвокатського об'єднання і є керівником адвокатського об'єднання "Круглий та партнери", згідно з даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виданої 28 лютого 2019 року.

Станом на 28 лютого 2019 року за даними інтегрованої картки платника (далі - ІКП) по коду бюджетної класифікації 71040000 по ОСОБА_1 були автоматично розраховані нарахування єдиного внеску, а саме:

за 2017 рік у сумі 8448 грн, граничний строк сплати до 2 травня 2018 року;

за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19 квітня 2018 року;

за 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19 липня 2018 року;

за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19 жовтня 2018 року;

за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21 січня 2019 року.

Загальна сума нарахувань з єдиного внеску за 2017 рік та 1-4 квартали 2018 склала 18276,72 грн.

Станом на 31 січня 2019 року відповідно до ІКП за ОСОБА_1 обліковувалась недоїмка у розмірі 8448 грн. 22 лютого 2019 року здійснено зарахування 1836,12
грн відповідно до платіжного доручення № 11.

Таким чином, станом на 28 лютого 2019 року недоїмка склала 6611,88 грн (8448 грн - 1836,12 грн).

13 березня 2019 року ГУ ДФС було сформовано вимогу №Ф-7042-54/410 про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 28 лютого 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 6611,88 грн, яку ГУ ДФС вимагає сплатити за реквізитами, зазначеними у Вимозі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, про наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок, зокрема, у періоді, коли він був найманим працівником в ТОВ "Юридична фірма "Факт" (2017 рік), оскільки самим позивачем було прийнято рішення стати на облік до податкового органу як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат). Суди зробили висновок, що за змістом норм чинного законодавства, особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

Не погодившись з такими висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправним і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law16~) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, в розумінні ~law17~ протягом 2017 року він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність у періодах, коли він фактично не отримував дохід від такої діяльності.

ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Позиція ГУ ДФС полягає в тому, що обов'язок стати на облік в контролюючих органах самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність як платник податків і як платник єдиного внеску виникає у адвоката, якщо до Єдиного реєстру адвокатів України внесено запис про здійснення адвокатської діяльності індивідуально, і така діяльність не є припиненою або зупиненою. Відповідно до ~law18~ роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ. Отже, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений ~law19~, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов'язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної діяльності.

Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі у позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність протягом 2017 року, за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися, що спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами ~law20~ в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - ~law22~) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ~law23~ адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

~law24~ визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (~law25~)

Відповідно до ~law26~ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ~law27~ його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених ~law28~, або в частині, що не суперечить ~law29~. Виключно ~law30~ визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим ~law31~ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

~law32~ до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого ~law33~ (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у ~law34~, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у Закону України "Про оплату праці", - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Закону України "Про оплату праці". При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, ~law38~ не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм ~law39~, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За встановленими судами обставинами, ОСОБА_1 здійснював незалежну професійну адвокатську діяльність індивідуально у 2018 році, і за цей період ним самостійно подано звіт про суми отриманого доходу від такої діяльності, обчислено і сплачено єдиний внесок у розмірі, визначеному законодавством (а. с. 46-47).

Згідно з платіжним дорученням №11 від 22 лютого 2019 року єдиний внесок було сплачено ОСОБА_1 за січень, лютий місяці 2019 року (а. с.42).

Разом з тим, у 2017 році позивач був найманим працівником - директором ТОВ "Юридична фірма "Факт". У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДФС та підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-7) (а. с.95-а).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судами не встановлено. ГУ ДФС у відзиві на касаційну скаргу, а так само у письмових заявах по суті справи під час її розгляду судами попередніх інстанцій, про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини відсутності у позивача протягом 2017 року доходу від провадження незалежної професійної адвокатської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ "Юридична фірма "Факт", не підлягають доказуванню.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні ~law40~ позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень частини 6 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Позивачем у цій справі сплачено судовий збір:

за подання позовної заяви - 768,40 грн згідно з платіжним дорученням №19 від 5 квітня 2019 року (а. с.3)

за подання апеляційної скарги - 1152,60 грн згідно з квитанцією №25419 від 26 червня 2019 року (а. с.132)

за подання касаційної скарги - 1536,80 грн згідно з квитанцією №ПН3903 від 2 вересня 2019 року

Відповідно, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 3457,80 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн, суд виходить з такого.

Згідно з частинами 1 -3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів застосовує частину 5 статті 134 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і адвокатом Шкляруком Д. С. укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги від 3 квітня 2019 року, відповідно до якого сторони обумовили гонорар, виходячи з розрахунку, що вартість однієї години витраченої Адвокатом на надання правової (правничої) допомоги становить 500 грн. Факт надання послуг та їх вартість Сторони визначають в акті прийому-передачі наданих послуг, які є невід'ємною частиною цього Договору (т.1 а. с.50).

З наявних в матеріалах справи актів прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правової (правничої) допомоги, складених 8 квітня 2019 року і 10 травня 2019 року, адвокат витратив 16 годин часу на надання послуг позивачеві, відповідно розмір гонорару становить 8000 грн, який і заявлений позивачем до відшкодування.

Факт оплати підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Колегія суддів враховує, що вчинення адвокатом таких дій як роздрукування документів, безпосереднє подання їх до суду та надіслання їх копій сторонам неможливо вважати самостійними послугами з надання правової (правничої) допомоги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи ціну позову, яка є меншою розміру заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, колегія суддів вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8000 грн є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу, вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 2500 грн.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 160/3114/19 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 13 березня 2019 року №Ф-7042-54/410 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 6611,88 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3457 (три тисячі чотириста п'ятдесят сім) гривень 80 коп. та витрати, пов'язані з розглядом справи (витрат на професійну правничу допомогу) у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

М. Б. Гусак

Є. А. Усенко,

Судді Верховного Суду