ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2020 року

Київ

справа №200/11547/19-а

адміністративне провадження №К/9901/2172/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2019 року (суддя Голуб В.А.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (суддя-доповідач Геращенко І.В., судді: Арабей Т.Г., Міронова Г.М.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання утриматися від вчинення дій,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

24 вересня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області) про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 9 серпня 2019 року № Ф-707-25; визнання протиправними дій щодо направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску за той же період і з тих же підстав протиправними та зобов`язати відповідача утриматися від направлення вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску за той же самий період із тих самих підстав.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2019 року позовну заяву повернуто без розгляду на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що отримавши 30 серпня 2019 року оспорювану у справі вимогу про сплату боргу з єдиного внеску від 09 серпня 2019 року, позивач звернувся до суду лише 24 вересня 2019 року, тобто з пропуском 10-денного встановленого Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строку. При цьому на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху заявником в установлений судом строк не подано клопотання про поновлення строку з обґрунтуванням причин поважності його пропущення.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що строк оскарження вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску не визначається виключно положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Отримавши 30 серпня 2019 року оспорювану у справі вимогу про сплату боргу з єдиного внеску від 09 серпня 2019 року, позивач звернувся до суду 24 вересня 2019 року.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази оскарження вимоги в адміністративному порядку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали шляхом надання суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, оскільки судом встановлено подання позову з пропущенням десятиденного строку звернення до суду з позовом, встановленого абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон).

Копію ухвали суду від 30 вересня 2019 року отримано позиваем 10 жовтня 2019 року.

Разом з тим, на виконання вимог ухвали позивачем не усунуті недоліки позовної заяви.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.

За змістом частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини першої статті 123 КАС України в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Отже, необхідною передумовою залишення позовної заяви без руху є недотримання визначеного чинним законодавством строку звернення до суду.

Частиною другою сатті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб`єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв`язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, положення процесуального закону передбачають виняток щодо обрахування загального строку звернення до суду у разі якщо такий встановлений іншими спеціальними законодавчими актами.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону ).

В частині ж другій статті 2 Закону закріплено, що принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску визначаються виключно цим Законом.

Відтак, спеціальним законодавчим актом, що визначає строки звернення до суду з позовм про скасування вимоги про сплату єдиного внеску, є саме Закон.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, однак положення Оновного закону не визначають спеціальних строків звернення до суду у справі про оскарження вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску.

Оцінюючи обставини щодо дотримання позивачем визначеного спеціальним законодавчим актом строку звернення до суду, необхідно звернути увагу на таке.

Пунктом 4 частини першої статті 6 цього Закону визначено наявність у платника єдиного внеску права оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Відповідно до положень абзацу 4 частини четвертої статті 25 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац 5 частини четвертої статті 25 Закону).

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац 6 частини четвертої статті 25 Закону ).

Абзацом 8 частини четвертої статті 25 Закону визначено порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

За змістом абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що встановлений абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону строк для платника податків, протягом якого останній може оскаржити вимогу в судовому порядку у взаємозв`язку із положеннями статті 122 КАС України, становить десять днів з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а, від 19 березня 2020 року у справі №140/1757/19.

Зважаючи на те, що позивачем заявлено позовну вимогу про скасування вимоги про сплату єдиного внеску та інші похідні позовні вимоги, що безпосередньо стосуються вимоги про сплату боргу, поза межами визначеного абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону десятиденного строку та не подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху.

Відтак, з урахуванням наведеного та виходячи із положень частини другої статті 123 КАС України, оскільки позивачем не подано в строк, зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, заяви для поновлення строку звернення до адміністративного судом першої інстанції обґрунтовано повернуто позовну заяву.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх