ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа №200/3149/21-а

адміністративне провадження № К/9901/21870/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В. М.,

суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (суддя - Троянова О. В. ) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року (головуючий суддя - Сіваченко І. В., судді:

Казаначеєв Е. Г., Міронова Г. М. ) у справі № 200/3149/21-а за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Краснова Інна Олександрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича (далі - приватний виконавець Літвиненко О. В. ) у якому просила визнати неправомірними та скасувати:

- постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №64603731 від 23 лютого 2021 року в частині стягнення з боржника основної винагороди;

- постанову про стягнення з боржника основної винагороди, що винесена у межах виконавчого провадження ВП №64603731.

Позивач вважає, що спірні постанови про стягнення з неї основної винагороди у розмірі 124 532,24 грн є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки, її нічого не відомо про видачу Жовтневим районним судом м. Маріуполя виконавчого листа від 19 липня 2011 року у цивільній справі №2-2988/10. Зазначає, що Жовтневим районним судом м. Маріуполя у цивільній справі №2-2988/10 було видано виконавчий лист від 20 вересня 2010 року про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором №6572808 від 27 червня 2008 року та договором поруки від 27 червня 2008 року в розмірі 1245 322,38 грн. Саме тому вважає постанови приватного виконавця незаконними.

приватним виконавцем Літвинненко О. В. при відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Маріуполя у цивільній справі №2-2988/10, не враховано, що даний виконавчий документ пред'явлено до виконання повторно та боржником вже частково виконано рішення суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанови приватного виконавця Літвиненка О.

В. : про відкриття виконавчого провадження №64603731 від 23 лютого 2021 року в частині стягнення основної винагороди; про стягнення з боржника основної винагороди, що винесена у межах виконавчого провадження № 64603731. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про стягнення основної винагороди має визначати суму основної винагороди у розмірі 10 відсотків саме від стягнутої суми. Оскільки, виконавчий документ повернуто без фактичного виконання, грошові кошти за кредитним договором повністю на користь стягувача не стягнуті, відтак розмір основної винагороди розрахований приватним виконавцем неправильно.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем для розрахунку суми основної винагороди взято загальну суму заборгованості за кредитним договором (зазначену у виконавчому документі) у розмірі 1 245 322,38 грн, незважаючи на стягнуті кошти з позивача Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у розмірі 6141,08 грн.

Суд першої інстанції, наголосив, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Вказав, що аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 640/13697/19.

Перший апеляційний адміністративний суд у повній мірі підтримав вищенаведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим постановою від 08 червня 2021 року залишив без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, приватний виконавець Літвиненко О. В. подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач зазначає пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вказує, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди неправильно застосував норми матеріального права:

- статтю 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", пункт 19 постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця" (у частині, що стосується стягнення основної винагороди приватного виконавця);

- при застосуванні наведених норм права не врахував висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року № 10/5321/20, від 02 червня 2021 року у справі № 160/4481/20.

Скаржник вважає, що стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в постанові про відкриття виконавчого провадження та шляхом винесення одночасно з постановою про відкриття провадження постанови про стягнення основної винагороди є обов'язком приватного виконавця. В той же час, саме лише відкриття виконавчого провадження не може призвести до фактичного отримання винагороди приватним виконавцем у визначеному ним розмірі, оскільки законом передбачено, що сума винагороди безпосередньо пов'язана з фактично стягнутою сумою.

Відповідач наголошує, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, йому не надходила, а тому суму винагороди ним було розраховано від суми боргу 1 245 322,38 грн, яка вказана у заяві про примусове виконання рішення та у виконавчому листі, що повністю відповідає нормам Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою від 23 грудня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у справі 2-2988/10 від 20 вересня 2010 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк". Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" заборгованість за кредитним договором № 6572808 від 27 червня 2008 року та договором поруки від 27 червня 2008 року в розмірі 1 245 322,38 грн.

Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області 19 липня 2011 року видано виконавчий лист за рішенням у справі 2-2988/10 від 20 вересня 2010 року.

20 січня 2014 року державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №41572723 про примусове виконання виконавчого листа №2-2988/10.

09 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про повернення стягувачу виконавчого листа №2-2988/10, на підставі його заяви від 03 лютого 2021 року.

Додаткового зазначено, що стягнуто кошти у розмірі 6141,08 грн.

В послідуючому стягувач звернувся до приватного виконавця Літвиненка О. В. із заявою про примусове виконання рішення. До заяви додав оригінал виконавчого листа № 2-2988/10.

На підставі цього приватний виконавець Літвиненко О. В. 23 лютого 2021 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 64603731 про примусове виконання виконавчого листа №2-2988/10. У пункті 3 якої зазначив про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 124 532,24 грн.

Цього ж дня (23 лютого 2021 року) приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 124 532,24 грн у межах виконавчого провадження № 64603731.

Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, вирішуючи питання обґрунтованості касаційної скарги та надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law11~; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

~law12~ передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ~law13~ випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - ~law15~; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз положень ~law16~ свідчить, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у ~law17~, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. Під час примусового виконання рішень приватний виконавець може вчиняти заходи, визначені у ~law18~. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.

~law19~ врегульовано питання щодо винагороди приватного виконавця та авансування витрат виконавчого провадження

За правилами ~law20~ за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, ~law21~ передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (~law22~).

Відповідно до ~law23~ приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання ~law24~ постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).

Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Аналізуючи положення ~law26~, які регулюють діяльність приватних виконавців, та ~law27~, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання виконавчих документів. Примусове виконання виконавчих документів розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди приватного виконавця.

Виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в постанові про відкриття виконавчого провадження та шляхом винесення одночасно з такою постановою - постанови про стягнення основної винагороди є обов'язком приватного виконавця.

Водночас саме лише відкриття виконавчого провадження не може призвести до фактичного отримання винагороди приватним виконавцем у зазначеному ним розмірі, оскільки законом передбачено, що сума винагороди безпосередньо пов'язана з фактично стягнутою сумою.

Так ~law28~ урегульовано порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум. Розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог ~law29~, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Отже, основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

Спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з ОСОБА_1 (боржника) основної винагороди у розмірі 10 відсотків від суми основного боргу одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (ВП №64603731) за виконавчим документом (виконавчий лист за рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 вересня 2010 року у справі 2-2988/10, виданий 19 липня 2011 року).

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій застосували висновок Верхового Суду викладений у постанові від 03 березня 2020 року у справі №260/801/19 та здійснений за результатами аналізу ~law30~ та пункту 19 Порядку № 643, відповідно до якого питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, що зазначена у виконавчому документі. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реалізація майна на прилюдних торгах не відбулася та, відповідно, й стягнення не було.

Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що у справі № 260/801/19 предметом оскарження були постанови приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесені одночасно з постановою про повернення виконавчого документу. Тобто, у вказаній справі саме із обставиною відсутності фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку у межах виконавчого провадження, у якому виконавчий документ було повернуто стягувачу, Верховний Суд пов'язував протиправність постанов про стягнення основної винагороди.

У справі № 640/13697/19 (на яку також посилалися суди у своїх рішеннях) підставою для скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди по виконавчому провадженню було те, що відповідачем не вчинялось жодних дій спрямованих на примусове стягнення коштів з позивача, адже позивачем самостійно здійснено погашення заборгованості перед стягувачем.

Натомість, спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 260/801/19, № 640/13697/19 та у даній справі не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 260/801/19, № 640/13697/19 щодо застосування положень ~law31~ та пункту 19 Порядку № 643 не є релевантною до спірних правовідносин у даній справі.

Аналізуючи положення частин 4 та 5 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів", колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. Стягнення основної винагороди законодавцем пов'язується саме з початком примусового виконання. При цьому, за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів з примусового виконання виконавчого документу, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, та стягується з боржника у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум.

Ураховуючи, що виконавчий документ повернуто без фактичного виконання, грошові кошти за кредитним договором повністю на користь стягувача не стягнуті, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розмір основної винагороди розрахований приватним виконавцем неправильно та у зв'язку з невиконанням виконавчого листа сума основної винагороди стягненню з боржника не підлягає.

Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив, що постанова про стягнення основної винагороди має визначати суму основної винагороди у розмірі 10 відсотків саме від стягнутої суми.

Такі висновки судів попередніх інстанцій указують на те, що судами не взято до уваги той факт, що нормою ~law33~ передбачено право приватного виконавця виносити одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди.

Для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у вигляді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, необхідно мати на увазі, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесену одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Так, ~law34~ визначено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. При цьому, частиною п'ятою цієї ж статті установлено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.

Той факт, що приватний виконавець не роз'яснив цього учасникам виконавчого провадження в оспорюваній постанові не відміняє встановленого законом механізму стягнення основної винагороди приватного виконавця в залежності від фактично стягнутих ним сум.

Водночас, судами установлено, що приватним виконавцем на виконання ~law35~ винесено постанову від 23 лютого 2021 року ВП № 6460373 про стягнення з боржника основної винагороди із зазначенням розрахунку основної винагороди, а саме: 1245 322,38 * 10% = 124 532,24 грн.

Слід урахувати, що у постанові державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про повернення виконавчого документа стягувачу зазначено про те, що стягнуто кошти з позивача у розмірі 6141,08 грн із загальної суми 1 245 322,38 грн.

Проте, для розрахунку суми основної винагороди (відсоток суми стягнення) приватним виконавцем взято загальну суму 1 245 322,38 грн, незважаючи на стягнуті з позивача державним виконавцем кошти у розмірі 6141,08 грн.

Отже, приватним виконавцем Літвинненко О. В. при відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Маріуполя у цивільній справі №2-2988/10, не враховано, що даний виконавчий документ пред'явлено до виконання повторно та боржником вже частково (у розмірі 6141,08
грн) виконано рішення суду тобто погашено суму основного боргу.

Враховуючи наведене, за відсутності суми основного боргу за виконавчим документом у розмірі 1 245 322,38 грн, відсутні правові підстави для стягнення відповідачем з позивача основної винагороди в сумі 124 532,24 грн.

Отож розмір основної винагороди розрахований приватним виконавцем неправильно, відтак спірні постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №64603731 від 23 лютого 2021 року в частині стягнення з боржника основної винагороди та постанова про стягнення з боржника основної винагороди підлягають скасуванню.

Доводи відповідача про те, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу йому не надходила, і він не знав про часткове виконання боржником виконавчого документу не спростовують факту часткового погашення боржником суми основного боргу, а тому розрахунок основної винагороди приватного виконавця не відповідає нормам Закону України "Про виконавче провадження".

Водночас, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій прийнято правильне по суті рішення, а помилкове застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення незаконних судових рішень у цій справі, то існують підстави для зміни рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 351 КАС України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 200/3149/21-а змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 200/3149/21-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. М. Соколов Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк