Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.09.2023 року у справі №803/961/18
Ухвала КАС ВП від 17.12.2018 року у справі №803/961/18
Постанова КАС ВП від 27.09.2023 року у справі №803/961/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 803/961/18

адміністративне провадження № К/9901/67718/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Пасічник С.С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2018 (суддя - Костюкевич С.Ф.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 (головуючий суддя - Глушко І.В., судді - Большакова О.О., Макарик В.Я.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.02.2018 №0086061307, №0086251307, вимогу про сплату податкового боргу від 19.02.2018 №0086431307, рішення про застосування штрафних санкцій від 19.02.2018 №0086391307.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що ним правомірно у перевіряємому періоді включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями, які фактично відбулися, пов`язані з його господарською діяльністю, підтверджені належними первинними документами, придбані товарно-матеріальні цінності використані ним у власній господарській діяльності. Також позивач доводить, що платником в повному обсязі нараховано і сплачено податок на доходи фізичних осіб від здійснення ним підприємницької діяльності, а відтак висновки контролюючого органу про порушення ним вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вважає такими, що не відповідають дійсності, оспорюванні податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу контролюючого органу вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 03.08.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 19.02.2018 №0086061307 в частині грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 437186,85 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 349749,47 грн, за штрафними санкціями в сумі 87437,38 грн, №0086251307 в частині грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 33479,96 грн, в тому числі за основним зобов`язанням в сумі 26783,97 грн, за штрафними санкціями в сумі 6695,99 грн, вимогу Управління від 19.02.2018 №0086431307 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 48419,11 грн, рішення Управління від 19.02.2018 №0086391307 про застосування штрафних санкцій в частині в сумі 12554,15 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судами частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат витрати за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей, які у подальшому були використані платником у власній господарській діяльності, такі витрати підтверджені належними первинними документами і безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, а відтак зазначені рішення контролюючого органу підлягають скасуванню в цій частині. Суди зазначили, що витрати в розмірі 2727053,70 грн, які позивач понесла у результаті ведення господарської діяльності за 2015 рік правомірно включено до складу витрат, а тому вони підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу та нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та інших нарахувань, як і витрати за 2016 рік в сумі 3221652,78 грн.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Скаржник доводить, що позивачем для перевірки не надано всі первинні документи на вимогу податкового органу щодо понесених витрат, які були попередньо задекларовані в звітності за 2014-2016 роки, відповідно перевірка проведена по деклараціях, поданих платником та частково наданих документах. Зазначає про неврахування судами, що податковим законодавством передбачено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для ненадання документів, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, у встановлені ПК України терміни, а саме виїмка документів або інше вилучення правоохоронними органами. Вважає, що надані позивачем документи є недостатніми для підтвердження понесених платником витрат.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.09.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 27.09.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку платника з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2016, про що складено акт від 24.01.2018 №1273/03-20-13-07/ 2653010148 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 44.1 статті 44, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 374981,02 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 185447,15 грн, за 2016 рік в сумі 189533,87 грн;

пункту 2 частини 1 статті 7, підпунктів 2, 3, 9 статті 9 розділу III Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донарахуванню підлягає єдиний внесок на загальну суму 110609,52 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 47838,78 грн, за 2016 рік в сумі 62770,74 грн;

підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX перехідних положень ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на суму 29307,12 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 13512,63 грн, за 2016 рік в сумі 15794,49 грн.

На підставі висновків акта перевірки Управлінням прийняті наступні рішення від 19.02.2018:

податкове повідомлення-рішення №0086061307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 468726,28 грн, з яких за основним платежем в сумі 374981,02 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 93745,26 грн;

податкове повідомлення-рішення №0086181307, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 510,00 грн;

податкове повідомлення-рішення №0087141307, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 170 грн;

податкове повідомлення-рішення №0086251307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 36633,90 грн, з яких за основним платежем в сумі 29307,12 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 7326,78 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №0086431307 на суму 110609,52 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0086391307 на суму 26 905,78 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначених рішень, ДФС України рішенням від 17.04.2018 №5545/М/99-99-1102-0225 залишило прийняті рішення контролюючого органу без змін.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень слугували висновки акта перевірки, відповідно до яких встановлено відсутність належних первинних документів підтвердження витрат платника.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, яка пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця.

Таким чином, законодавець встановлює дві вимоги для використання права фізичною особою-підприємцем, на зменшення оподатковуваного доходу понесеними витратами, а саме: витрати повинні бути документально підтверджені та пов`язані з господарською діяльністю, тобто з отриманням доходу.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Дана норма додатково вказує на те, що витрати суб`єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку, як у платників податку на прибуток.

Положеннями підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов`язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачає, зокрема, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 статі 138 ПК України).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пункт 139.9 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, платником було задекларовано вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції на суму 2895264,00 грн, за 2016 рік в сумі 3213965,00 грн.

На підтвердження вартості витрат позивачем надано до суду авансові звіти, платіжні доручення, інші первинні документи за 2015-2016 роки, які не були взяті до уваги контролюючим органом при проведенні перевірки, всього на загальну суму 2727053,70 грн за 2015 рік. Різниця склала 168210,30 грн, яку позивачем не підтверджено первинними документами.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують понесені позивачем витрати.

Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про правомірність включення до складу витрат витрати за 2015 рік в сумі 2727053,70 грн, за 2016 рік в сумі 3221652,78 грн, які підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу і нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та інших нарахувань.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судом частині.

Щодо застосування до позивача штрафної санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску колегія судді зазначає про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 5 Закону №2464-VI передбачено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 2 статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно розрахунку проведеного Управлінням виходячи з суми непідтверджених витрат 168210,30 грн, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що платником занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015 рік в сумі 47838,78 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 14351,63 грн.

Щодо висновків контролюючого органу про заниження платником військового збору, колегія суддів виходить із наступного.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Єдиною підставою для донарахування позивачеві зобов`язання за платежем військовий збір став висновок контролюючого органу про заниження платником оподатковуваного доходу за 2015 рік.

Відповідно до розрахунку Управління, виходячи з суми непідтверджених витрат 168210,30 грн, відповідачем правомірно донараховано військовий збір у сумі 168210,30 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 2523,15 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 630,79 грн.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних рішень у визначеній судами частині.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість у визначеній судами частині. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова С.С. Пасічник