Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.09.2022 року у справі №380/7530/20
Ухвала КАС ВП від 15.07.2021 року у справі №380/7530/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 380/7530/20

адміністративне провадження № К/9901/23645/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.

суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції без повідомлення сторін

касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (головуючий суддя- Ільчишин Н.В., судді: Коваль Р.Й., Гуляк В.В.)

у справі № 380/7530/20

за позовом ОСОБА_1

до Галицької митниці Держмитслужби

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Галицької митниці Держмитслужби (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Галицької митниці Держмитслужби №739-о від 18 серпня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 із посади державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби згідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України;

- зобов`язати Галицьку митницю Держмитслужби поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби;

- стягнути із Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із 19 серпня 2020 року по день постановлення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку в 615,20 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Галицької митниці Держмитслужби № 739-о від 18 серпня 2020 року позивача звільнено із займаної посади державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби. Підставою звільнення позивача із державної служби слугувало затвердження в.о. Голови Державної митної служби України Ігорем Муратовим та введенням в дію Переліку № 1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, затвердження відповідно до наказу Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію Переліку № 1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20 травня 2020 року № 242 переліку змін до штатного розпису.

Позивач указує, що при звільненні його з посади відповідачем порушено порядок попередження про вивільнення, визначений Кодексом законів про працю України, не виконано обов`язку пропонування іншої роботи, не проведено консультацій з профспілковим органом.

Крім цього, скорочення посади державного інспектора, на якій перебував до звільнення позивач, не відбулося, а навпаки, чисельність цієї категорії посад збільшилась на 10 одиниць, а по митних постах - на 11 одиниць. Скорочені посади головного державного інспектора на митних постах на 24 одиниці при одночасному збільшенні їх чисельності по управлінню на 13 одиниць.

Позивач зазначає, що був призначений на посаду у порядку, визначеному положеннями Закону № 889-VIII до набрання чинності змінами та доповненнями, внесеними Законом № 117-ІХ, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому, тощо. Проте, позивач був звільнений саме на підставі доповненої Законом № 117-ІХ редакції Закону 889-VIII, яка визначила додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у задоволенні позову - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ про звільнення позивача не є протиправним та не підлягає скасуванню з тих підстав, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), відповідач, дотримуючись принципу юридичної визначеності, у встановленому законом порядку 25 травня 2020 року попередив позивача про наступне вивільнення із займаної посади, у зв`язку із затвердженням в.о. Голови Державної митної служби України Ігорем Муратовим та введенням в дію переліку № 1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, відповідно до наказу Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20 травня 2020 року за №242, з урахуванням особливостей визначених частиною 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Окрім того, суд першої інстанції врахував, що позивачем наявність вказаних підстав жодними належними та допустимими доказами не спростовується, як і не спростоване саме право, а не обов`язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Також суд першої інстанції вказав, що письмове попередження позивачу було вручене 25 травня 2020 року, а звільнено позивача - 18 серпня 2020 року, тобто не раніше закінчення 30 календарних днів з дати доведення до його відома попередження про наступне вивільнення. Спірні попередження та наказ відповідають всім вимогам Положення Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року за № 55.

Окрім того, ураховуючи зміст попередження, суд першої інстанції зазначив, що у позивача не могло бути стану юридичної невизначеності щодо підстав його майбутнього звільнення.

Враховуючи відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку, що також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ Галицької митниці Держмитслужби від 18 серпня 2020 року за № 739-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби з 19 серпня 2020 року;

- стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70629 (сімдесят тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 89 коп. (з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказ про звільнення позивача з посади містить лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу). Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посиланням, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту, на підставі якого проводиться звільнення працівника.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених частиною 1 статті 87 Закону №889-VІІІ, які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення.

Оскільки, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідач не навів жодного обґрунтування підстави для звільнення позивача, а також неприйняття рішення про його переведення до реорганізованого органу, оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на посаді.

Також суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70 629, 89 грн., виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 369, 79 грн та 191 робочого дня вимушеного прогулу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування своєї позиції скаржник указує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIІ в peдакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Оскільки до внесення змін в статтю 87 Закону №889-Vll, така стаття носила імперативний характер та був обов`язок роботодавця пропонувати посаду, то після внесення змін до частини 3 cтатті 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 та частини першої цієї cтатті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), тобто дана норма носить диспозитивний характер.

На думку скаржника, судом апеляційної інстанції проігноровано положення Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 (далі - Типова інструкція з діловодства).

Скаржник зазначає, що гарантії позивача на переведення у даному випадку не застосовуються, адже визначаються нормами трудового законодавства.

Водночас, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Оскільки позивач перебував на посаді державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби, на нього поширюються норми спеціального законодавства - Митного кодексу України та Закону України «Про державну службу». Норми Кодексу Законів про працю України поширюються на позивача лише у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Також скаржник зазначає, що, отримавши попередження про наступне вивільнення та, в подальшому, наказ про звільнення, жодного стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення у позивача не було.

Оскільки згідно з Переліком №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби із штатного розпису були виведені всі посади державних службовців з МП «Краковець», в тому числі і посада на якій перебував позивач, тобто відбулось скорочення посад державних службовців внаслідок зміни штатного розпису відповідача без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Позивач, отримавши 18 серпня 2021 року ухвалу про відкриття касаційного провадження, відзив на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме - відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІ у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 27 вересня 2022 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Галицької митниці Держмитслужби №211-о від 20 березня 2020 «Про переміщення працівників» ОСОБА_1 з 08.00 год. 24 березня 2020 року переміщено на посаду державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби, звільнивши із займаної посади державного інспектора відділу №3 цього ж митного поста.

Згідно пунктів 1.1 та 2.2 наказу Держмитслужби від 06 березня 2020 року №90 «Про створення та ліквідацію деяких митних постів Волинської, Галицької, Київської, Північної та Чорноморської митниць Держмитслужби» ліквідовано митні пости «Краковець» та «Грушів» як відокремлені структурні підрозділи Галицької митниці Держмитслужби, створено митний пост «Яворів» як відокремлений структурний підрозділ Галицької митниці Держмитслужби.

Наказом Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію Переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20 травня 2020 року №242 введено в дію Перелік №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, затверджений в.о. Голови Державної митної служби України 15 травня 2020 року.

Згідно з Переліком №1 виведено з штатного розпису митниці, зокрема, Митний пост «Краковець», в тому числі і всі посади державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець», на посаді державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби перебував позивач.

25 травня 2020 року Галицька митниця Держмитслужби попередила ОСОБА_1 про наступне вивільнення із займаної посади, на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, не раніше ніж за 30 днів з дня отримання даного попередження, у зв`язку із затвердженням в.о. Голови Державної митної служби України Ігорем Муратовим та введенням в дію переліку № 1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, відповідно до наказу Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20 травня 2020 року за №242 з урахуванням особливостей визначених частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» та частиною шостою статті 49-2 КЗпП України.

18 серпня 2020 року наказом Галицької митниці Держмитслужби за № 739-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VІIІ «Про державну службу» (далі Закон №889-VIІІ) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом, а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави для припинення державної служби встановлено статтею 83 Закону №889-VIІІ, а пунктом 4 частини першої цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу ( пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІІ).

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках.

Частиною п`ятою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIІ в peдакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Оскільки до внесення змін в статтю 87 Закону №889-Vll, така стаття носила імперативний характер та був обов`язок роботодавця пропонувати посаду, то після внесення змін до частини третьої cтатті 87 Закону України "Про державну службу", суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї cтатті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), тобто дана норма носить диспозитивний характер.

Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення позивача з посади державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої 87 Закону № 889-VIII (у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців).

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, дійшов висновку про порушення роботодавцем процедури звільнення позивача.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом України «Про державну службу» у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також Кодексом законів про працю України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

З матеріалів справи убачається, що позивача звільнено з посади державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу згідно наказу Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію Переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20 травня 2020 року та відповідно до письмового попередження про наступне вивільнення із займаної посади, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно пунктів 1.1 та 2.2 наказу Держмитслужби від 06 березня 2020 року №90 «Про створення та ліквідацію деяких митних постів Волинської, Галицької, Київської, Північної та Чорноморської митниць Держмитслужби» ліквідовано митні пости «Краковець» та «Грушів» як відокремлені структурні підрозділи Галицької митниці Держмитслужби, створено митний пост «Яворів» як відокремлений структурний підрозділ Галицької митниці Держмитслужби.

Наказом Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію Переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20 травня 2020 року №242 введено в дію Перелік №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, затверджений в.о. Голови Державної митної служби України 15 травня 2020 року та переліком №1 виведено з штатного розпису митниці, зокрема, Митний пост «Краковець», в тому числі і всі посади державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець», на посаді державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби перебував позивач.

25 травня 2020 року позивача попереджено про зміни організаційно-штатної структури та скорочення посади, яку він обіймає.

У списку працівників Галицької митниці Держмитслужби, які були звільнені відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпПУ, у зв`язку із змінами №1 до штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби на 2020 по митному посту «Краковець» Відділ №4 вказаний Державний інспектор ОСОБА_1 .

Як вже зазначалося вище, згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1).

Водночас, 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, відповідно до якого внесено зміни у частину третю статті 87 Закону № 889-VIII (доповнено новим абзацом першим), згідно з яким суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

При цьому аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Аналізуючи аргументи касаційної скарги Галицької митниці Держмитслужби, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом неодноразово викладалася правова позиція щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-ІХ) у співвідношенні з положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-ІХ) (зокрема, постанови від 28 липня 2021 року №640/11024/20, від 08 грудня 2021 №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року №380/3389/20, від 22 лютого 2022 року №380/3547/20, від 09 червня 2022 року №380/3269/20, від 09 серпня 2022 року №380/3596/20, від 09 серпня 2022 року №380/3670/20, від 10 серпня 2022 року №380/3302/20).

Верховний Суд у вищенаведених справах з подібними правовідносинами зазначив, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набрали чинності 25 вересня 2019 року та Законом №440-ІХ від 14 січня 2020 року «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», які набрали чинності 13 лютого 2020 року, була чинною на момент попередження позивача про наступне звільнення та прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Наведене свідчить про відсутність розбіжності позицій/підходів до розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, яка й спричинила виникнення спору у цій справі.

Крім того, вищевказане відповідає висновкам, які містяться у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20, в якій зазначено, що: « 42. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII станом на момент початку процедури звільнення позивача, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення так само і на час видання оскаржуваного наказу від 17 квітня 2020 року № 221-о «Про звільнення ОСОБА_3 » було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників, то в цьому випадку підлягають застосуванню норми спеціального законодавства (Закон № 889-VIII у редакції з 13 лютого 2020 року)».

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Отже, аналізуючи положення Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, на думку колегії суддів, суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень Кодексу законів про працю України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок.

Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.

Окрім тогог, Верховний Суд звертає увагу, що на час прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та на час виникнення спірних правовідносин правове регулювання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення змінилося.

Також Верховний Суд уважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про порушення принципу юридичної визначеності при звільненні позивача з огляду на таке.

Зі змісту оскаржуваного наказу убачається, що підставою його видачі слугувало попередження позивача про наступне вивільнення від 25 травня 2020 року у зв`язку із затвердженням в.о. Голови Державної митної служби України Ігорем Муратовим та введенням в дію переліку № 1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, відповідно до наказу Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20 травня 2020 року за №242 з урахуванням особливостей визначених частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» та частиною шостою статті 49-2 КЗпП України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(ІІ)/2020 вказано що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачності приписів права. Європейський суд з прав людини виснував принцип передбачності юридичної норми, зазначивши: «Припис не може розглядатись як «право», якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія» [рішення Європейського суду з прав людини у справі "The Sunday Times v. The United Kingdom (No. 1)"]. Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право" (Венеційська Комісія) "Мірило правовладдя», «передбачність означає не лише те, що приписи акта права мають бути <...> проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».

Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що, отримавши попередження про наступне вивільнення та в подальшому наказ про звільнення, жодного стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення у позивача не було.

Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та відсутність підстав для скасування наказу і поновлення позивача на посаді.

Згідно із ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки судом не винесено рішення про поновлення позивача на роботі, відповідно позовна вимога про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: <…> 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; <…>.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 87 Закону №889-VII, суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у справах, спір у яких виник за подібних правовідносин; висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду; натомість судом апеляційної інстанції рішення Львівського окружного адміністративного суду, яке відповідає закону, скасовано помилково, тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати цю постанову повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

V. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 260 341 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити.

Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року в цій справі і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова