Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №826/11151/17

адміністративне провадження №К/9901/55125/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року (суддя Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (колегія суддів: Ісаєнко Ю.А., Земляна Г.В., Губська Л.В.) у справі № 826/11151/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про визнання бездіяльності протиправною, скасування декларацій та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) знаходиться адміністративна справа №826/11151/17 за позовом ОСОБА_1 (далі - Позивачка) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - Відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 (далі - третя особа1), ОСОБА_3 (далі - третя особа2), ОСОБА_4 (далі - третя особа3), ОСОБА_5 (далі - третя особа4), ОСОБА_6 (далі - третя особа5), ОСОБА_7 (далі - третя особа6), ОСОБА_8 (далі - третя особа7), ОСОБА_9 (далі - третя особа8), ОСОБА_10 (далі - третя особа9), ОСОБА_11 (далі - третя особа10), ОСОБА_12 (далі - третя особа11), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність структурного підрозділу Відповідача - Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, що виявилась у не проведенні перевірки з питань порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень під час виконання будівельних робіт з будівництва Багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, буд. 17, корпус 3, корпус 2, корпус 1.

- скасувати Декларацію про готовність об`єкту до експлуатації №КС 143171593394 (Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями; Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, 17, корп. 1);

- скасувати Декларацію про готовність об`єкту до експлуатації №КС 143171593426 (Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями; Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, 17, корп. 3);

- зобов`язати структурний підрозділ Відповідача - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області провести позапланову перевірку виявленого факту самочинного будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, 17, корпус 1, корпус 2, корпус 3.Ухвалою суду від 07.12.2017 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 22.02.2018 року;

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, залишено позовну заяву без розгляду.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обгрунтовано тим, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки остаточну відповідь на звернення отримано у серпні 2017 року, а тому позов подано у місячний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 07 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київській області щодо порушення вимог містобудівного законодавства на об`єктах із вимогою провести позапланову перевірку за адресою будівництва: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, буд. 17, корпус 3, корпус 2, корпус 1 та скасувати декларації про початок виконання робіт.

Листом Департаменту ДАБІ у Київській області від 15.03.2017 позивача повідомлено, що департаментом вживаються організаційні заходи щодо проведення перевірки, про її результати буде повідомлено додатково.

18.04.2017 позивач повторно звернулась із заявою, в якій просила повідомити про результати проведення перевірки та надати належним чином засвідчені копії документів.

Листом від 12.05.2017 відповідач повідоми про неможливість проведення перевірки через відсутність замовника будівництва.

22.06.2017 позивач надіслала заяву про надання інформації щодо заходів реагування, що були вжиті до суб`єкта містобудування, надати копії документів про проведення перевірки.

Листом від 02.08.2017 Департамент ДАБІ в Київській області повідомив, що перевірку не проведено через неможливість забезпечення присутності замовника будівництва. У разі виявлення за наслідками проведення перевірки порушень будуть вжиті відповідні заходи реагування.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною позивач 05.09.2017 звернулась з вказаним позовом до суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ч. 4 ст. 99 КАС України встановлено місячний строк звернення до суду у разі досудового регулювання спору, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Відтак, отримавши відповідь 15.03.2017 розпочався місячний строк на звернення до суду.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 4 зазначеної статті, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Більш скорочені строки звернення до суду у випадку попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов`язанні з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.

Згідно ч. 1 ст. 17 КАС України (в чинній редакції) сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

В законодавстві немає визначеного поняття досудового врегулювання спору.

У юридичній практиці застосування юридичних термінів використовується поняття досудового порядку врегулювання спорів. У широкому розумінні це врегулювання спірних питань між сторонами у позасудовому порядку (тобто будь-якому несудовому порядку, зокрема в адміністративному).

У кожній конкретній сфері правового регулювання в законодавстві можуть бути окремі положення щодо досудового врегулювання спору як альтернативі звернення до суду.

Зокрема, згідно ч. 7 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» постанови органів державного архітектурно-будівельного контролю можуть бути оскаржені до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або до суду.

Тобто Законом передбачено можливість адміністративного оскарження постанови органу ДАБІ до центрального органу виконавчої влади, тобто, в даному випадку ДАБІ України.

Згідно п. 5 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ від 23 травня 2011 р. № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки, зокрема, є звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; (п. 7 Порядку № 553).

Як вбачається з матеріалів справи 07.02.2017 позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення перевірки об`єкта будівництва за вказаною адресою. В подальшому, вона двічі зверталась із заявою про повідомлення її про результати проведення перевірки та вжиття заходів реагування.

Листами від 15.03.2017, 12.05.2017 та 02.08.2017 відповідач повідомив, що перевірка не проведена через відсутність замовника будівництва.

Спірні правовідносини виникли саме з приводу бездіяльності відповідача (на думку позивача) стосовно неналежного розгляду її заяви в контексті п. 7 Порядку № 553 як підстави для проведення позапланової перевірки об`єкта будівництва.

В даному випадку відсутнє досудове регулювання спору, відтак судами безпідставно застосовано строк звернення до суду, встановлений ч. 4 ст. 99 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що строк звернення з адміністративним позовом в даному випадку був встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України та становить шість місяців з дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права.

Отже, звернувшись у вересні 2017 року з вказаним позовом, строк звернення до суду пропущено не було, а тому залишаючи позовну заяву без розгляду судами допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стосовно частини позовних вимог про скасування Декларації про готовність об`єкту до експлуатації №КС 143171593394 (Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями; Київська обл ., Києво - Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, 17, корп . 1 ) та Декларації про готовність об`єкту до експлуатації №КС 143171593426 (Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями; Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, 17, корп. 3), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 26 цього Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію. В свою чергу після реєстрації права власності на новостворений об`єкт, також вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта експлуатації.

З моменту реєстрації права власності на новостворений об`єкт вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта експлуатації.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а.

Відтак, розглядаючи вказаний спір в частині оскарження декларації про готовність об`єкта до експлуатації, судам необхідно надати оцінку, чи виникло у третіх осіб речове право на нерухоме майно, зокрема на квартири у побудованому будинку, та внаслідок цього встановити, чи цей спір є публічно-правовим, чи стосується приватноправових відносин і чи підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук