Ухвала КАС ВП від 23.09.2018 року у справі №820/1853/17

Друк

Пошук

174

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2018 року у справі №820/1853/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

Київ

справа №820/1853/17

провадження №К/9901/3651/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/1853/17

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Сіренко О. І., суддів: Любчич Л. В., Спаскіна О. А.

І. Суть спору

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі - ТУ ДСА України в Харківській області), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";

1.2. стягнути з ТУ ДСА України Харківській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень-квітень 2017 року в сумі 98174,96 гривень.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що на теперішній час вона здійснює правосуддя як суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

2.1. Вказує, що з ТУ ДСА України в Харківській області нею отримано інформацію щодо суми суддівської винагороди, яка нарахована та виплачена позивачу за січень-квітень 2017 року, а саме: за січень 2017 року - в розмірі 24800,00 грн., з відрахуванням податків виплачено в розмірі 19964,00 грн.; за лютий 2017 року - в розмірі 13640,00 грн., з відрахуванням податків виплачено в розмірі 10980,20 грн.; за березень 2017 року - в розмірі 34934,96 грн., з відрахуванням податків виплачено в розмірі 26932,00 грн.; за квітень 2017 року - а в розмірі 24800,00 грн., з відрахуванням податків виплачено в розмірі 19964,00 гривень.

2.2. Вважаючи, що відповідачами не виконано вимоги частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, в якій встановлений посадовий оклад судді місцевого суду на рівні 10 мінімальних заробітних плат та, не погоджуючись з вищевказаним нарахуванням та виплатою винагороди в меншому розмірі ніж це передбачено законодавством, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про стягнення суддівської винагороди за січень-квітень 2017 року в сумі 98174,96 гривень.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" від 27 листопада 2001 №1151/2001 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Лозівського районного суду Харківської області.

4. На підставі наказу начальника управління юстиції від 11 грудня 2001 року № 02-7/127 позивача зараховано до штату Лозівського районного суду Харківської області з 13 грудня 2001року.

5. Згідно з Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 "Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів" та на підставі наказу начальника ТУ ДСА в Харківській області від 29 березня 2004 року № 02-5/14 суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 27 березня 2004 року.

6. Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 08 лютого 2007 року №625-У ОСОБА_1 обрано суддею безстроково.

7. За виконання професійних обов'язків позивачу виплачується суддівська винагорода, яка з 01 січня 2017 року нараховується місцевим судом, виходячи з посадового окладу 16000,00 гривень.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

8.1. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України у Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік".

8.2. Зобов'язано ТУ ДСА України в Харківській області з 01 січня 2017 року по квітень 2017 року перерахувати судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу в сумі 32000,00 грн., та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

8.3. В решті позову - відмовлено.

9. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

10. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, оскільки в Законі України "Про Державний бюджет на 2017 рік" відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200,00 грн., то з 01 січня 2017 року 1600,00 грн. є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік. Із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

11. Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позову, виходив з того, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 3200,00 грн. не передбачені, а відтак відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 поза межами видатків державного бюджету на її оплату праці.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

13. Свою касаційну скаргу мотивує застосуванням судом апеляційної інстанції пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 1774 від 06 грудня 2016 року "Про внесення до деяких законодавчих актів України", яку не належить застосовувати до спірних правовідносин. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016р. № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

14. Водночас, представник ДСА України та представник ТУ ДСА України Харківській області у своїх відзивах вказують на безпідставність касаційної скарги і просять залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

21. Згідно з частиною першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

22. У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

23. За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).

24. Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

VI. Позиція Верховного Суду

25. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходила.

26. Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ.

27. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьою статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

28. З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

29. За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

30. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

31. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

32. Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".

33. Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.

34. Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

35. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в задоволенні позову слід відмовити за відсутністю підстав.

36. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

37. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

38. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

39. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд