Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 03.06.2018 року у справі №818/24/18 Ухвала КАС ВП від 03.06.2018 року у справі №818/24...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.06.2018 року у справі №818/24/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

Київ

справа №818/24/18

адміністративне провадження №К/9901/51797/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року (головуючий суддя - Старостін В.В., судді - Бегунц А.О., Резнікова С.С.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі - ТУ ДСА України в Сумській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Сумській області щодо не нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України від 21 грудня 2016 року №1801- VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (далі - Закон №1801- VІІІ );

- зобов'язати ТУ ДСА України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону №1801-VІІІ встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3 200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI. Однак, за період січень-грудень 2017 року відповідач, в порушення зазначених норм нарахував та виплатив позивачу суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено законодавством.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Сумській області щодо не нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3 200 грн., за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року;

- зобов'язано ТУ ДСА України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у порядку, встановленому статтею 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3 200 грн., за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року та прийнято постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування скарги зазначила, що судом апеляційної інстанції не враховано, що пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) передбачено отримання до проходження кваліфікаційного оцінювання суддею суддівської винагороди, визначеної відповідно до положень цього Закону. Також, Законом №1402-VIII, який є спеціальним, чітко встановлено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135). Тому, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VІІІ) і визначений ним порядок розрахунку суддівської винагороди. Скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 і наголошує на неможливості звуження змісту і обсягу гарантій незалежності суддів, в тому числі, щодо їх належного матеріального і соціально-побутового забезпечення.

ТУ ДСА України в Сумській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 14 червня 2002 року.

Протягом 2017 року позивач отримувала суддівську винагороду, розраховану, виходячи із розрахункової величини у розмірі - 1 600 грн., тобто посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн. Кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді не проходила.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 на передбачений законодавством розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону №1801- VІІІ, починаючи з 01 січня 2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки Законом №1774-VІІІ не вносилися зміни до Закону №1402-VIII чи Закону №2453-VI в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання то, з врахуванням приписів частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, підстави для застосування положень Закону №1774-VIII при обчисленні розміру та нарахуванні суддівської винагороди відсутні.

Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм даного Закону, оскільки його положення прийняті пізніше та не змінюють норми Закону №2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначено, що посадовий оклад суддів місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Також, суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення зазначив, що згідно приписів статті 148 Закону №1402-VIII фінансування судів в України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, згідно кошторисів та щомісячних розписів видатків, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Водночас, статті 23, 51 Бюджетного кодексу України забороняють бюджетним установам виходити за межі фонду заробітної плати та здійснювати бюджетні платежі за відсутності бюджетного призначення. Суд апеляційної інстанції посилався на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі №20-рп/2011, в якому вказано, що механізм реалізації соціально-економічних прав може бути змінений державою у разі неможливості їх фінансового забезпечення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої даної статті Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Зокрема, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, у порядку встановленому Конституцією України, Законом №1402-VIII визначено розмір посадового окладу для суддів апеляційних судів, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону №1801-VІІІ, установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, як це передбачено статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнятий Закон №1774-VIIІ, яким встановлені особливі умови визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а саме, шляхом застосування починаючи з 01 січня 2017 року в якості розрахункової величини при їх визначенні мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

При цьому, норми пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону безпосередньо не стосуються визначення розміру суддівської винагороди, адже ними врегульовано лише порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Законом №1774-VIIІ також не вносились зміни до Закону №2453-VI і посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився в залежності від 10 мінімальних заробітних плат.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача щодо наявності суперечностей між нормами пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та нормами статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону №1402-VIII щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік", установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання позивача у позовній заяві на звуження обсягу та змісту її прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.

Європейський суд з прав людини у справі "Сук проти України" від 10 березня 2011 року, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Отже, як вказав Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

У випадку спірних правовідносин, держава не відмовляла скаржнику у виплаті йому суддівської винагороди у розмірі, визначеному законодавством, а лише змінила підходи щодо застосування мінімальної заробітної плати як нижньої межі оплати праці, яка гарантується державою, для усіх без виключення працівників.

За таких обставин і правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати