ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року

м. Київ

справа № 804/710/16

адміністративне провадження № К/9901/10703/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року ( суддя - Сидоренко Д.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді: Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі №804/710/16 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про проведення розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2016 року позивачі звернулися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУНП в Дніпропетровській області (далі також - ГУНП в Дніпропетровській області), ГУ МВС України в Дніпропетровській області (далі - ГУ МВС України в Дніпропетровській області) у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили стягнути з ГУНП в Дніпропетровській області невиплачену компенсацію при звільненні в розмірі 4000 грн на користь кожної позивачки, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4000 грн на користь кожної позивачки, моральну шкоду на користь кожної - по 50000 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що оскільки звільнення відбулося у зв`язку із скороченням штату, то відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити їм вихідну допомогу по 4000 грн кожній до присвоєння статусу безробітного та отримання допомоги в центрі зайнятості. Крім того зазначають, що у зв`язку із вказаною затримкою роботодавець зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки, до моменту постановки на облік у центрі зайнятості, тобто з 06 листопада 2015 року по 06 грудня 2015 року, що становить по 4000 грн кожному позивачеві, та відшкодувати завдану моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що відповідачі при здійсненні з позивачами розрахунку при звільнені через скорочення штатів не допустили порушень законодавства та діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Суди зазначили, що відсутні підстави для стягнення на користь позивачів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні оскільки перерахування грошового забезпечення позивачам здійснено із дотриманням строків, передбачених Інструкцією про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499. Також суди не знайшли підстав для задоволення позову в частині стягнення невиплаченої компенсації при звільненні, вказавши, що правовідносини щодо проходження служби унормовані спеціальними актами законодавства, а норми трудового законодавства, зокрема, стаття 44 КЗпП до даних правовідносин не застосовується. Крім того, через відсутність протиправної поведінки відповідачів суди відмовили у задоволенні стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі позивачі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам чинного законодавства, дійшли помилкового висновку, що питання виплати грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ врегульоване Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки на думку скаржників, вказані правовідносини врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, зокрема, статтею 44, яка регулює питання виплати вихідної допомоги при звільненні у зв`язку із скороченням штату.

У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу, представники відповідачів просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін. Відповідачі зазначають, що грошова допомога позивачам була нарахована правильно у відповідності до норм спеціальних законів, які у даному випадку є пріоритетними, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили позивачам у задоволені їх вимог.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2

29 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Бевзенко В.М. (суддя-доповідач), Шарапа В.М., Данилевич Н.А.

23 квітня 2020 року за результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Соколов В.М. (суддя-доповідач), Загороднюк А.Г., Калашнікова О.В.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 перебувала на посаді слідчого-криміналіста відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого управління ГУ МВС.

ОСОБА_2 перебувала на посаді слідчого відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого управління ГУ МВС.

Наказом ГУ МВС від 06 листопада 2015 року № 485о/с позивачів з 06 листопада 2015 року звільнено у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Грошове забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 1458,20 грн та ОСОБА_2 у розмірі 1716,64 грн за період з 01 листопада 2015 року по 06 листопада 2015 року виплачено 24 листопада 2015 року.

На звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ГУ НП щодо невиплати їм вихідної допомоги при звільненні листами від 02 грудня 2015 року (вих.№9/Р-2 та вих.№9/С-3) повідомлено про відсутність підстав, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із відсутністю, на день звільнення вказаних осіб, вислуги 10 років і більше.

На день звільнення вислуга ОСОБА_1 складає 08 років 01 місяць 23 дні.

Вислуга ОСОБА_2 - складає 07 років 08 місяців 03 дні.

У зв`язку з тим, що при звільненні з органів МВС у запас через скорочення штатів з позивачами, всупереч чинному законодавству, не проведений повний розрахунок, останні звернувся до суду із даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, на час звільнення позивачів за скороченням штатів був чинним і діяв Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII).

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «Г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Статтею 19 Закону № 565-XII визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про міліцію», та Положення № 114 не містить приписів щодо виплати компенсації (грошової допомоги) при звільненні у зв`язку із скороченням штатів.

Виплата грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ передбачена Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Так, відповідно до статті 9 цього Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Також, пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби у зв`язку із скороченням штатів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відтак, умовою виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби у зв`язку із скороченням штатів, є наявність у таких осіб вислуги 10 років і більше.

Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 складає 08 років 01 місяць 23 дні, а ОСОБА_2 - 07 років 08 місяців 03 дні.

Оскільки позивачі звільнені зі служби у зв`язку із скороченням штатів, а їх вислуга у календарному обчисленні становить менше 10 років, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів погоджується з висновками судів, що підставою позову в цій частині є нездійснення з позивачами повного розрахунку, а саме - невиплата вихідної допомоги.

Водночас, оскільки відсутні правові підстави для виплати позивачам одноразової грошової допомоги при звільненні, то суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про недоведеність несвоєчасної виплати позивачам грошового забезпечення по день звільнення.

Так, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, встановлено, що виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця з 20 до 25 числа за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу підрозділів Державної служби охорони здійснюється щомісяця до 5 числа за минулий місяць (п. 1.15); у разі коли день виплати грошового забезпечення збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, грошове забезпечення виплачується напередодні (п. 1.16).

Згідно довідок Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП України в Дніпропетровській області №9/Р-2 та №9/С-3 від 02 грудня 2015 року грошове забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 1458,20 грн та ОСОБА_2 в розмірі 1716,64 грн відповідно, за період з 01 листопада 2015 року по 06 листопада 2015 року, виплачене згідно платіжного доручення №11914 від 19 листопада 2015 року.

З довідок ПАТ «КБ «Приватбанк» №24HO-4G15-HBVG-3P85 від 12 травня 2016 року та №2VF6-QO5R-QUV8-6L4N від 18 лютого 2016 року вбачається, що зарахування на карткові рахунки ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 1716,64 грн та ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 1458,20 грн відповідно, здійснено 24 листопада 2015 року (дата операції).

Отже, оскільки грошове забезпечення позивачам зараховано на карткові рахунки 24 листопада 2015 року, то відсутні підстави для твердження про порушення відповідачем строків виплати грошового забезпечення.

Щодо виплати моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

У статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичний особі незаконним рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійснені ним своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди. Відсутність же хоча б однієї з обов`язкових складових відповідальності за заподіяння шкоди взагалі виключає її настання.

Враховуючи те, що судами не встановлено протиправних дій з боку відповідачів щодо здійснення з позивачами розрахунку при звільненні, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відсутність правових підстав для її задоволення.

Доводи позивачів про необґрунтованість застосування судом першої інстанції Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» через обґрунтування позовних вимог нормами Кодексу законів про працю України, зокрема, статтею 44, яка регулює питання виплати вихідної допомоги при звільненні у зв`язку із скороченням штату, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/4108/15, від 05 грудня 2019 року у справі № 808/3625/17 та від 29 січня 2020 року у справі № 440/4332/18.

З огляду на те, що в межах спірних правовідносин не вирішується питання відповідальності роботодавця за затримку виплати коштів при звільненні та наявний спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює оплату праці міліціонерів, то доводи позивачів про необхідність застосування положень трудового законодавства є помилковими.

Суд констатує, що доводи скаржників не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Беручи до уваги правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року у справі №804/710/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова