Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа №804/2029/16

касаційне провадження №К/9901/3047/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс) на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2017 (суддя - Ясенова Т.І.) у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - Інспекція) (правонаступником якої є Офіс великих платників податків ДФС) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акта Банк» (далі - Уповноважена особа) про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

15.09.2017 Офіс звернувся до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2017. Також в апеляційній скарзі Офіс заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтував тим, що повний текст ухвали суду першої інстанції позивач отримав лише 13.07.2017, що підтверджується вхідним штампом реєстрації кореспонденції (№12376/9). Також Офіс вказав, що вирішення питання щодо сплати судового збору знаходилося поза межами контролю та волі позивача, оскільки судовий збір сплачувався Центральним офісом у місті Києві відповідно до поданих доповідних записок та наявних бюджетних асигнувань.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.10.2017 визнав неповажними причини пропуску Офісом строку на апеляційне оскарження та залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам частини 4 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), надавши апелянту тридцятиденний строк для усунення її недоліків шляхом зазначення інших підстав для поновлення процесуального строку, якщо такі є.

У строк, встановлений судом, позивач надав клопотання, у якому наведені аналогічні обставини, якими було обґрунтовано попереднє клопотання про поновлення процесуального строку, з посиланням на складність та довготривалий процес узгодження та сплати судового збору.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20.11.2017 визнав неповажними причини пропуску Офісом строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Офіс подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 20.11.2017, а справу повернути до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував фінансового становища податкового органу, а відсутність можливості сплатити судовий збір не є його виною та знаходилася поза межами контролю та волі скаржника.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.12.2017 касаційну скаргу Офісу залишив без руху.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу з урахуванням положень підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.06.2018 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 26.06.2018.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності обґрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

Таким чином, неспроможність органу ДФС належним чином організувати фінансування витрат на оплату судового збору, обґрунтовано не визнана судом апеляційної інстанції поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження.

За змістом частин другої, четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.

Відповідно до положень абзаців 2, 3 частини четвертої статті 189 зазначеного Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в разі якщо строк на звернення з апеляційною скаргою пропущено з причин, які не визнані судом поважними, або в разі якщо апеляційна скарга подана суб'єктом владних повноважень після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного рішення (незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження), суддя-доповідач відмовляє у відкриття апеляційного провадження.

Згідно з частиною п'ятою статті 189 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо: 1) справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства; 2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; 3) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, визначений у частинах четвертій та п'ятій статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є вичерпним.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 20.11.2017) діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків».

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна