Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2018 року

Київ

справа №420/1410/17

адміністративне провадження №К/9901/25243/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року (суддя Стеценко О.С.), постанову цього ж суду від 14 листопада 2017 року (суддя Стеценко О.С.), постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року (судді Сухарьок М.Г., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д.) та ухвалу цього ж суду від 01 лютого 2018 року (судді Сухарьок М.Г., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - управління ПФУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність управління ПФУ щодо припинення виплати пенсії; зобов'язати управління ПФУ поновити виплату пенсії за віком з червня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з червня 2016 року на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше - «Ощадбанк»; стягнути з управління ПФУ компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 червня 2016 року по день стягнення компенсації.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та відповідно до довідки від 30 жовтня 2014 року № 928000123 має статус внутрішньо переміщеної особи.

12 вересня 2014 року позивачка звернулася до управління ПФУ із заявою про запит пенсійної справи та взяття на облік. Пенсійний орган розпорядженням від 16 вересня 2014 року № 1070 взяв на облік ОСОБА_1 із виплатою пенсії з 01 серпня 2014 року.

У березні 2017 року позивачка звернулася до відповідача з приводу невиплати пенсії. Дізналася, що пенсія була помилково перерахована іншій особі та що найближчим часом виникла заборгованість буде погашена. У травні 2017 року пенсійний орган повідомив ОСОБА_1, що через тривалу її відсутність за місцем проживання, яке назване у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, їй призупинили виплату пенсії з 01 квітня 2017 року.

Вважаючи дії управління ПФУ неправомірними і такими, що порушують її право на отримання належної пенсії, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Новопсковський районний суд Луганської області ухвалою від 14 листопада 2017 року залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання поновити виплату їй пенсії за віком з 01 червня 2016 року по 12 березня 2017 року, сплатити заборгованість за цей період та стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 01 червня 2016 року по 12 березня 2017 року. Підставами для цього рішення стало подання позову із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Постановою від 14 листопада 2017 року Новопсковський районний суд Луганської області позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії управління ПФУ щодо припинення виплати пенсії; зобов'язав управління ПФУ поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року та сплатити заборгованість, що утворилася з 01 квітня 2017 року, на рахунок в уповноваженому банку АТ «Ощадбанк». У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 17 січня 2018 року постанову суду першої інстанції від 14 листопада 2017 року залишив без змін.

В апеляційному порядку також була оскаржена й ухвала суду першої інстанції від 14 листопада 2017 року про залишення позову без розгляду за період з 01 червня 2016 року по 12 березня 2017 року. Апеляційний суд цю апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху, через те що вона не сплатила судовий збір, а потім ухвалою від 01 лютого 2018 року повернув її позивачці, бо вона не усунула недоліків скарги.

ОСОБА_1 не погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу з вимогами скасувати ухвали Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року і Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та направити справу до суду першої інстанції для розгляду справи в частині позовних вимог за період з червня 2016 року по квітень 2017 року; скасувати постанови Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року і Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Як видно зі змісту касаційної скарги в частині оскарження судового рішення про повернення апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що на виконання вимог ухвали суду про залишення скарги без руху вона сплатила судовий збір частково та просила відстрочити сплату решти суми цього платежу. Проте суд не зважив на це і повернув їй апеляційну скаргу.

Стосовно судових рішень, ухвалених по суті позову, ОСОБА_1 зазначила, що не погоджується із ними в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з управління ПФУ компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 червня 2016 року по день стягнення компенсації. Зазначає, що у судів були всі підстави для задоволення цих вимог.

У відзиві на касаційну скаргу управління ПФУ просить залишити її без задоволення, а рішення ухвалені у справі - без змін.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Що стосується вимог позивача стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати Верховний Суд виходить із такого.

Суди першої і апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасними, виходили із того, що на момент розгляду справи в суді не існувало судового рішення, яке набрало законної сили та встановлювало б той факт, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачці. Крім того, в матеріалах справи немає доказів того, що позивачка зверталася до управління ПФУ з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а управління ПФУ зі свого боку відмовило їй у цьому. Зазначили суди і про те, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості. Інформації щодо дати погашення пенсійним органом заборгованості з виплати ОСОБА_1 пенсії суд не мав.

Такий висновок судів узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (справа № 522/535/17), згідно з якою відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, ці позовні вимоги є передчасними.

Відносно правильності рішення суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року варто зазначити таке.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Донецького апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року.

Цей суд ухвалою від 17 грудня 2017 року апеляційну скаргу залишив без руху, тому що позивачка не сплатила судового збору, і запропонував їй сплатити цей платіж у сумі 1600 грн.

Усуваючи недоліки апеляційної скарги, 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву разом із квитанцією від 21 грудня 2017 року № 0.0.922715027.1 про сплату судового збору у сумі 704 грн, яку було запропоновано сплатити їй судом іншою ухвалою від 14 грудня 2017 року за подання і розгляд апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції.

З цього суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 01 лютого 2018 року апелянт не усунула недоліки апеляційної скарги, оскільки відповідно до довідки про відсутність даних в реєстрі підтверджень оплат із Казначейства про зарахування судового збору цей платіж не сплатила. На підставі таких обставин обґрунтовано повернув апеляційну скаргу апелянту.

Доводи скаржниці про те, що суд апеляційної інстанції не розглядав її клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке вона надіслала, як сама зазначає, 22 грудня 2017 року, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи бракує такого клопотання.

Суд визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні зазначених вище судових рішень.

Щодо оскарження ОСОБА_1 ухвали Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року слід зазначити таке.

Відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції ухвалою від 01 лютого 2018 року повернув ОСОБА_1 апеляційну скаргу на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року. Повернення апеляційної скарги означає, що оскаржена ухвала суду першої інстанції не була предметом апеляційного перегляду по суті. У розумінні положень статті 328 КАС ця обставина унеможливлює перегляд ухвали Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року в порядку касаційного провадження, оскільки такий перегляд можливий тільки після її перегляду в апеляційному порядку.

У зв'язку з цим, беручи до уваги, що процесуальний закон (стаття 339 КАС) не передбачає закриття касаційного провадження з цієї підстави, застосуванню підлягають норми статті 350 КАС.

Отож, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року, постанову Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко