Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

Київ

справа №820/3879/17

провадження №К/9901/4767/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Біленського О.О., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Кононенко З.О. (головуючий), Бондара В.О., Калиновського В.А.

І. Суть спору:

1. У серпні 2017 року ОСОБА_6 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач, Служба), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Служби про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 5 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України за заявою ОСОБА_6 (надалі - Спірне рішення, Оскаржуване рішення);

1.2. зобов'язати відповідача прийняти рішення про продовження строку перебування на території України позивача за його заявою.

2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач, приймаючи Спірне рішення, не навів жодної законної підстави для такої відмови.

3. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що Оскаржуване рішення прийнято Службою на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

3.1. У свої запереченнях на позов відповідач зазначив, що на день звернення позивач (31 липня 2017 року) до Служби із заявою про продовження строку перебування на території України у відношенні нього прийнято рішення про примусове повернення на батьківщину, притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Нехтуючи прийнятим рішенням, позивач територію України так і не покинув. У свою чергу, на день звернення із заявою про продовження строку перебування на території України штраф позивачем сплачено не було.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. З 26 липня 2005 року ОСОБА_6 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_1.

5. Позивач має дитину - ОСОБА_5, яка була народжена на території України.

6. 3 червня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про продовження терміну перебування на території України до 30 вересня 2016 року.

7. 10 серпня 2016 року рішенням Державної міграційної служби України позивачу відмовлено у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України на підставі п.п. 6 п. 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

8. 31 липня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про продовження терміну перебування на території України до 31 березня 2018 року.

9. 15 серпня 2017 року, за результатами розгляду заяви, рішенням Державної міграційної служби України відмовлено позивачу у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України на підставі п.п. 5 п. 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

10. Не погоджуючись із відмовою, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

11. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 5 пункту 10 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України" від 15 серпня 2017 року за заявою позивача. Зобов'язано Службу повторно розглянути заяву позивача від 31 липня 2017 року про продовження строку перебування на території України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

12. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди прийшли до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 5 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. До Верховного Суду із касаційною скаргою звернувся відповідач, в якій просив скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийнявши нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

13.1 Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, оскаржувані рішення прийняті без врахування всіх обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.

13.2 У касаційній скарзі службою зазначено, що підставою для прийняття Спірного рішення слугувала наявність адміністративного штрафу, накладеного на позивача 8 червня 2015 року, що був не сплачений у встановлений законодавством строк. Накладення даного штрафу позивачем не оскаржено у судовому порядку, а сплачений він був після прийняття Оскаржуваного рішення. А тому, на думку відповідача, на момент прийняття Спірного рішення позивач перебував на території України нелегально.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Конституція України.

15. Кодекс адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції з 15 грудня 2017 року ).

16. Кодекс України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП).

17. Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

18. Закон України від 7 червня 2001 року N 2491-III «Про імміграцію» (надалі - Закон N 2491-III).

19. Порядок про продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 (надалі - Порядок № 150).

V. Позиція Верховного Суду

20. Статтями 2, 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

21. Відповідно до абзаців першого і четвертого частини першої статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

22. Частиною першою статті 17 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

23. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спірне рішення прийнято відповідачем на підставі п.п. 5 пункту 10 Порядку № 150, відповідно до якого рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі, коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну.

25. Судами встановлено, що підставою для відмови слугувала наявність протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКХ 077793 від 8 червня 2015 року, складеного відносно позивача та накладено стягнення на позивача за порушення права перебування в Україні, передбачене статтею 203 КУпАП.

26. Проте, відповідно до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, постановою державного виконавця Московського відділу ДВС ХМУЮ ВП №48435309 від 12 серпня 2015 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКХ 077793 від 8 червня 2015 року.

27. Окрім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач має дитину, народжену на території України, яка набула громадянство України, при цьому позивач приймає участь у вихованні сина та забезпечує фінансову підтримку сім'ї у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю дружини, при цьому позивачем добровільно сплачено суму штрафних санкцій відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення.

28. Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до правомірного висновку щодо протиправності відповідача при прийнятті Спірного рішення, оскільки він діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

29. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову.

30. Таким чином, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди, під час розгляду справи, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

31. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІ. Судові витрати

32. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець