Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №810/1263/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

Київ

справа №810/1263/16

адміністративне провадження №К/9901/7103/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 у складі Волкова А.С. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 у складі колегії суддів: Грибана І.О. (головуючий), Беспалова О.О., Парінова А.Б. у справі №810/1263/16 за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_5 (надалі - ОСОБА_5) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (надалі - ГУНП) про:

1.1. визнання протиправним та скасування наказу ГУНП від 21.01.2016 №14 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_5, інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності зі служби в поліції, 21.01.2016;

1.2. поновити ОСОБА_5 на посаді інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності на службі в поліції з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 позовні вимоги задоволено.

2.1. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП від 21.01.2016 №14 о/с в частині звільнення зі служби поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за статтею 77, п. 1, пп. 7 (за власним бажанням) капітана поліції ОСОБА_5, інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності зі служби в поліції, 21.01.2016.

2.2. Поновлено ОСОБА_5 на службі в Національній поліції на посаді інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності ГУНП.

2.3. Присуджено стягнути з ГУНП на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.01.2016 по 30.06.2016 (160 днів) у сумі 27096 грн., з яких 5250 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що підлягає негайному виконанню.

2.4. Звернуто постанову суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_5 на службі в Національній поліції на посаді інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності ГУНП.

3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 змінено в мотивувальній частині, в решті - залишено без змін.

4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

4.1. ОСОБА_5 проходив службу в органах внутрішніх справ України з травня 2010 року на різних посадах.

4.2. 07.11.2015 на підставі наказу ГУНП від 07.11.2015 №1 о/с "По особовому складу" ОСОБА_5 прийнятий на службу в Національну поліцію України на посаду інспектора дозвільної системи з присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання капітана поліції.

4.3. 20.01.2016 ОСОБА_5 звернувся до начальника ГУНП з рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.

4.4. Відповідно до наказу ГУНП від 21.01.2016 №14 о/с капітана поліції ОСОБА_5, інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності, 21.01.2016 звільнено зі службі в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за статтею 77, п.1, п.п 7 (за власним бажанням) Закону України "Про національну поліцію".

4.5. Підставою для звільнення у вищезазначеному наказі зазначено рапорт ОСОБА_5 від 20.01.2016.

5. Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пп. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням) є протиправним, оскільки після подання рапорту ОСОБА_5 продовжував фактично виконувати покладені на нього службові обов'язки, що не дозволяло його звільнення за попереднім рапортом в силу вимог статті 38 Кодексу законів про працю України.

5.1. Змінюючи судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що відносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не є трудовими, тому, питання звільнення позивача зі служби, підлягало вирішенню відповідно до Положення служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114. Судом зазначено, що зі змісту норм п.п. 64, 68 цього Положення слідує, що звільнення особи начальницького складу зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням можливе не раніше, як через три місяці з дати подання відповідного рапорту безпосередньому керівнику і висновки аналогічного змісту наведені у постановах Верховного Суду України.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

6. Відповідачем подано касаційну скаргу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

6.1. Аргументи скаржника полягають у тому, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права. Зокрема, скаржник зазначив, що норми Кодексу законів про працю України не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Також, на думку скаржника, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, адже позивач з 05.03.2016 перестав ходити на службу. Наголошує, що у судовому засіданні 30.06.2016 представником відповідача було заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строків звернення до суду, яке не було належним чином розглянуте і вирішене судом.

7. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7.1. На обґрунтування відзиву, позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій постановлені на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права і підстави для їх скасування, визначені Кодексом адміністративного судочинства України, відсутні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

8. Конституція України:

"Стаття 43. &?н;…&?н; Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення".

9. Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України):

Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк,

з ініціативи працівника

"Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору".

10. Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII):

Стаття 59. Служба в поліції

"1. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень".

Стаття 60. Правове регулювання служби в поліції

"1. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами".

Стаття 77. Звільнення зі служби в поліції

"1. Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

…7) за власним бажанням".

Розділ XI

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

"…4. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону".

11. Положення служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення):

РОЗДІЛ VII

Звільнення зі служби

"64. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

…ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків".

"68. Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою".

12. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень, надалі - КАС України):

Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду

"1. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк".

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

13. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 по справі №21-8а15.

14. Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VIII, то КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами даного Закону.

15. Так, пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.

16. За змістом пункту 68 Положення, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби на підставі пп. "ж" пункту 64 даного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовились про звільнення у коротші строки, є безпідставним. Зокрема, таких висновків дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 09.04.2012 у справі №21-99а12, від 29.05.2012 у справі №21-122а12 і Верховний Суд не вбачає необхідності відступати від таких висновків.

17. Відповідно до частини 2 статті 161, частини 1 статті 244-2 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень), при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд повинен був враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

18. Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції були правильно застосовані норми матеріального права та обґрунтовано змінено мотивувальну частину постанови суду першої інстанції.

19. Стосовно доводів касаційної скарги в частині невідповідності висновків судів попередніх інстанцій дійсним обставинам справи та стверджуваного пропуску позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, у ній відсутні докази подання представником відповідача будь-якого клопотання щодо пропуску позивачем строків звернення позивача до суду.

20. Верховний Суд наголошує, що відповідно до статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

21. Відтак, Верховний Суд як суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевіряти правильність застосування норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій інакше, аніж на підставі та в межах встановлених ними фактичних обставин справи.

22. Суд першої інстанції на основі досліджених під час розгляду справи доказів з'ясував ті обставини, що наказ ГУНП від 21.01.2016 №14 о/с про звільнення ОСОБА_5 зі служби в поліції не доведено до відома останнього, про його існування позивач фактично дізнався у середині березня 2016 року і продовжував виконувати покладені на нього службові обов'язки до того часу. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, жодним чином не заперечував вказані обставини.

23. Отже, враховуючи, що до Київського окружного адміністративного суду позивач звернувся 13.04.2016, твердження скаржника щодо пропуску ним строків, передбачених статтею 99 КАС України, не заслуговують на увагу.

24. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

25. З огляду на наведене, касаційну скаргу ГУНП слід залишити без задоволення, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 і постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 - залишенню без змін.

ПОСТАНОВИВ:

26. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

27. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 у справі №810/1263/16 за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

28. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду