Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №826/24213/15

адміністративне провадження №К/9901/26070/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед»

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2015 року (суддя - Кузьменко В.А.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року (судді - Шостак О.О., Желтобрюх І.Л., Мамчур Я.С.)

у справі №826/24213/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед»

до Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Крижанівської Ольги Миколаївни, Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Стесіної Ірини Вікторівни та Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Очалюк Тетяни Юріївни,

третя особа - Державна податкова інспекція у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання дій протиправними,

У С Т А Н О В И В:

27 жовтня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамед» (далі - Товариство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Крижанівської Ольги Миколаївни, Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Стесіної Ірини Вікторівни та Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Очалюк Тетяни Юріївни (далі - відповідачі у справі), третя особа - Державна податкова інспекція у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган), в якому просило визнати протиправними дії відповідачів, що стало наслідком порушення норм податкового законодавства України та презумпції правомірності рішень платника податків під час позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. У доводах касаційної скарги зазначено, що часом коли позивач дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів є остання подія у відносинах - у цій справі це момент ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, оскільки до цього моменту позивачу не було відомо про те, що постанова слідчого була прийнята з порушенням вимог законодавства та те, що податковий орган не повинен був її виконувати.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Товариство оскаржує дії відповідачів під час проведення позапланової виїзної перевірки, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року та оформлення її результатів, здійснених на підставі постанови слідчого відділення розслідування злочинів в сфері службової діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві лейтенантом міліції Карасьовим Д.С. від 02 липня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачами складено акт від 05 вересня 2014 року № 993/26-54-22-01-10/21526737, в якому зафіксовано порушення позивачем норм Податкового кодексу України та направлено позивачу податкові повідомлення-рішення від 01 жовтня 2014 року №№ 0010902201, 0010912201, 0000381702.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт перевірки отримано представниками Товариства у вересні 2014 року. Відповідно про проведення позапланової виїзної перевірки позивача у справі з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року та про дії, вчинені відповідачами під час проведення такої перевірки, позивачу було відомо ще у вересні 2014 року.

Однак, позовна заява Товариства подана до суду лише 27 жовтня 2015 року, що підтверджується відтиском печатки суду та датою підписання даної позовної заяви представником позивача.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначається, що про незаконність постанови слідчого відділення розслідування злочинів в сфері службової діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві лейтенанта міліції Карасьова Д.С. про призначення перевірки позивача у справі, стало відомо лише у травні 2015 року, після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Положеннями частин 1 та 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивач обумовлює початок перебігу шестимісячного строку на звернення до суду з адміністративним позовом з 11 травня 2015 року, тобто з моменту ознайомлення з матеріалами кримінального провадження під час якого скаржник у справі дізнався про незаконність постанови слідчого.

Однак предметом оскарження у справі №826/24213/15 є саме дії відповідачів у справі під час проведення позапланової виїзної перевірки Товариства, а не скасування постанови слідчого чи наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, які передують діям під час перевірки.

Враховуючи, що позивач, як на підставу незаконності дій вчинених під час перевірки посилається на незаконність постанови слідчого передумовою звернення з такою позовною заявою є скасування в порядку кримінального судочинства постанови слідчого та скасування наказу в порядку адміністративного судочинства, як акту індивідуальної дії, наслідком реалізації якого є спірні дії.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Сам факт ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та виявлення можливого факту винесення постанови не вповноваженої на це особи та не зазначення певної обов'язкової інформації не свідчить про незаконність постанови слідчого, оскільки встановити факт незаконності постанови можна лише у встановленому законом порядку. Скаржником у справі зазначено про незаконність постанови слідчого, однак не надано жодних документів, які б підтверджували її незаконність.

Тому у цій справі обумовлювати початок перебігу строку на звернення до суду з позовною заявою з моменту ознайомлення з матеріалами справи, а саме з 11 травня 2015 року Суд вважає недоцільним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що про факт проведення перевірки Товариству було відомо ще у вересні 2014 року, з адміністративним позовом скаржник звернувся у вересні 2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку встановленого законодавством.

Виходячи з наведеного, Суд вважає, що будь-яких підстав, які б обґрунтовували поважність причин пропуску строку, позивачем не наведено.

Враховуючи вищевикладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що даний позов подано із порушенням строку, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а тому правомірно залишено судами без розгляду.

У відповідності до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі №826/24213/15 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф. Ханова

І.А. Гончарова

І.Я. Олендер