Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №806/960/16

адміністративне провадження №К/9901/10392/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/960/16

за позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Північне регіональне управління ДПС України) про визнання неправомірним та скасування акта, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Бучик А.Ю., суддів Жизневської А.В., Котік Т.С., -

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, просила:

- визнати неправомірним та скасувати Акт (спеціального) розслідування нещасного випадку за формою Нвс-5 від 26 листопада 2015 року та акт №39 форми НПвс від 28 листопада 2015 року;

- встановити причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 з виконанням ним службових обов'язків дільничного інспектора прикордонної служби дільничних інспекторів відділу прикордонної служби «Лучанки» Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління ДПС України.

Позов обґрунтовано тим, що за результатами службового розслідування відповідач безпідставно зробив висновок, що нещасний випадок із ОСОБА_2 не пов'язаний з виконанням ним службових обов'язків дільничного інспектора прикордонної служби, оскільки 14 жовтня 2015 року ОСОБА_2 перебував на чергуванні, а після чергування виконував свої посадові обов'язки в закріпленому секторі відповідальності (село Слобода Овруцького району). Під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 перебував у фірменному одязі і в його крові не зафіксовано алкоголю.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 20 липня 2016 року частково задовольнив позовні вимоги:

- визнав протиправними і скасував Акт №39 форми НПвс від 28 листопада 2015 року про нещасний випадок з ОСОБА_2, що непов'язаний з виконанням обов'язків військової служби та Акт (спеціального) розслідування нещасного випадку за формою Нвс-5 від 26 листопада 2015 року в частині висновку, що нещасний випадок з ОСОБА_2 не пов'язаний з виконанням обов'язку військової служби;

- зобов'язав Північне регіональне управління ДПС України внести зміни до Акта (спеціального) розслідування нещасного випадку за формою Нвс-5 від 26 листопада 2015 року в частині висновку, що нещасний випадок з ОСОБА_2 пов'язаний з виконанням обов'язку військової служби та скласти відповідний акт про цей нещасний випадок за формою Нвс-1.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що 14 жовтня 2015 року дільничний інспектор прикордонної служби ОСОБА_2 після зміни прикордонних нарядів продовжував виконувати покладені на нього обов'язки військової служби в секторі його відповідальності, а нещасний випадок, що призвів до його смерті, відбувся на шляху прямування зі служби, тому він пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою 31 жовтня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відсутні правові підстави для визнання нещасного випадку таким, що пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, оскільки ОСОБА_2 з невідомих причин та за власною ініціативою під час ДТП опинився в районі н.п. Гаєвичі у вільний від служби час, додаткових завдань щодо виконання обов'язків військової служби не отримував, тобто в даному випадку не виконував обов'язків військової служби.

17 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року - залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що висновок суду апеляційної інстанції суперечить Інструкції з організації службової діяльності дільничних інспекторів прикордонної служби ДПС України, затвердженої наказом Адміністрації ДПС України від 05 жовтня 2007 року № 790 (далі - Інструкція з організації службової діяльності) та доказам, які знаходяться в матеріалах справи, оскільки посадовою інструкцією дільничних інспекторів прикордонної служби 1-ї категорії відділу прикордонної служби «Лучанки» Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління ДПС України, службова діяльність дільничного інспектора Гавриловського С.В. не обмежувалась носінням служби у складі зміни прикордонних нарядів.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

12 грудня 2016 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення відповідача на вказану касаційну скаргу, в яких Північне регіональне управління ДПС України просить залишити останню без задоволення, а оскаржуване ОСОБА_1 судове рішення - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 з 25 жовтня 2012 року проходив військову службу в ДПС України на посаді дільничного інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення дільничних інспекторів відділу прикордонної служби «Лучанки» Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління ДПС України.

14 жовтня 2015 року старшина ОСОБА_2 виконував службові обов'язки по охороні державного кордону в період з 07:00 до 13:00 у складі зміни прикордонних нарядів відділу прикордонної служби «Лучанки».

Близько 23:40 14 жовтня 2015 року ОСОБА_2, рухаючись на власному мотоциклі «ЛІФАН» по автомобільній дорозі сполученням «Овруч-Словечне» в районі населеного пункту Гаєвичі Житомирської області, з'їхав з дороги і зіткнувся з деревом. В результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження не сумісні з життям.

Відповідно до Інструкції про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків та аварій у Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації ДПС України від 11 квітня 2006 року № 282 за даним фактом призначено та проведено спеціальне службове розслідування, за результатами якого складено оскаржувані Акт №39 форми НПвс від 28 листопада 2015 року та Акт (спеціального) розслідування нещасного випадку за формою Нвс-5 від 26 листопада 2015 року про те, що нещасний випадок з ОСОБА_2 не пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, оскільки мав місце в позаслужбовий час військовослужбовця.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

За приписами пунктів 1 та 7 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Разом з цим, відповідно до частин першої та другої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі) установлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Як убачається зі справи, що розглядається, оспорювані акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною наказом Начальника Північного регіонального управління ДПС України, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Подібний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року у справі №805/3980/15-а та Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2а-2555/11/2670.

Таким чином, за суб'єктним складом сторін та характером спірних правовідносин, ця справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що суди всіх інстанції помилково розглянули вказану справу, у порядку адміністративного судочинства.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року у справі № 806/960/16 скасувати.

Провадження у справі № 806/960/16 за позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання неправомірним та скасування акта, зобов'язання вчинити дії - закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду