ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/443/18 826/3446/13-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року (колегія у складі суддів: Є.О. Сорочко, Г.В. Земляна, М.В. Межевич)у справі №826/3446/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПСМ Україна»доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПСМ Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 26 грудня 2012 року №0007062202 та № 0007052202.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2013 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження валових витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагентів, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит та включення відповідних витрат по операціям з контрагентами до складу валових витрат підприємства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у даній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2013 року та прийнято нове рішення, яким задоволено позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 26 грудня 2012 року №0007062202 та №0007052202.

Задовольняючи позов та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на неврахування судами безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем за наслідками господарських операцій з його контрагентами.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань правомірності дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Інтайм сервіс» за період з 01 березня 2012 року по 30 квітня 2012 року, з ТОВ «Орбіс еліт» за період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року, з ТОВ «Склофлекс» за період з 01 березня 2012 року по 30 квітня 2012 року, з ТОВ «Сімвабі» за період з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, з ТОВ «Фрументум опт» за період з 01 грудня 2011 року по 31 грудня 2011 року, з податку на прибуток за період з 01 жовтня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28 листопада 2012 року №8311/22-2/37416262 про порушення позивачем:

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет в загальній сумі 758570,00 грн.;

- підпункту139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 803760,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно сформував податковий кредит та витрати по безтоварним господарським операціям з контрагентами, фінансово-господарська діяльність яких позивача здійснюється ними поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, усі правочини (договори), укладені такими контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтверджувати факт здійснення господарських операцій.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2012 року №0007062202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 758570,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 189643,00 грн. та №0007052202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 803760,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 200940,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 07 березня 2013 року №2246/10/12-1-03 податкове повідомлення-рішення №0007062202 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0007052202 скасовано в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток в розмірі 20878,00 грн., в іншій частині залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у перевіряємий період перебував у господарських правовідносинах ТОВ «Орбіс еліт» на підставі ТОВ «Орбіс еліт» на підставі договору про надання послуг від 01 грудня 2011 року №112-3, з ТОВ «Фрументум опт» на підставі договору доручення від 01 грудня 2011 року №0112, з ТОВ «Інтайм сервіс» на підставі договорів доручення від 22 вересня 2011 року №220911, купівлі-продажу будівельних матеріалів від 12 березня 2012 року №120312, від 31 січня 2012 року №310112, з ТОВ «Склофлекс» на підставі договорів на виконання субпідрядних будівельних робіт від 28 лютого 2012 року №280212, від 02 квітня 2012 року №020412, від 20 січня 2012 року №200112 та від 02 лютого 2012 року №020212, купівлі-продажу будівельних матеріалів від 16 березня 2012 року №160312, з ТОВ «Сімвабі» на підставі договорів на виконання субпідрядних будівельних робіт від 24 квітня 2012 року №240412, від 18 квітня 2012 року №180412, від 20 квітня 2012 року №200412 та від 26 квітня 2012 року №260412.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та робіт дійшов обґрунтованого висновку, що реальність господарських операцій позивача за наведеними договорами підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, актом надання послуг, актами приймання-здачі виконаних робіт, видатковою накладною, актами виконаних робіт, актами прийому-здачі виконаних гідроізоляційних робіт. А при укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Цілком обґрунтовано апеляційний суд звернув увагу на неможливість ставити під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, посилаючись на не врегулювання у договорі купівлі-продажу умов по строку виконання робіт тощо, оскільки вказана обставина є лише підставою для врегулювання можливих спірних правовідносин між суб'єктами господарювання у спосіб, передбачений Цивільним або Господарським кодексами України і не тягне наслідків неукладеного правочину.

Враховуючи зокрема те, що спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Проте, наведені місцевим судом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту та складу витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

При цьому, суд першої інстанції помилково не звернув уваги, що в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Фактично висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. А також на висновках податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, без врахування того, що факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними, і такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний в судовому порядку.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшов правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.А.Васильєва С.С.Пасічник