Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №2а-3287/08

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/1143/18 2а-3287/08 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №2а-3287/08

за позовом: ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду, прийнятою 22 жовтня 2015 року у складі колегії суддів : головуючого - Житняк Л.О., суддів: Поліщук Л.О., Соломко І.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 24 листопада 2015 року складі колегії суддів : головуючого - Оксененка О.М., суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області, в якому просив про стягнення на його користь не виплачену вихідну допомогу в сумі 8 245,95 грн, середнього заробітку за період затримки в сумі 871 446,30 грн та зобов'язання виплачувати йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.03.2006 року позивача було звільнено з посади голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області в зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Посилаючись на порушення відповідачами норм ст.44, ст.116 та ст.117 Кодексу законів про працю України, позивач вважає, що має законні підстави для стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2009 року скасовано рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2013 року скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2009 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що фактично трудові відносини між позивачем та відповідачем, зважаючи на дати звільнення та призначення на посаду, не припинялися і правові підстави для нарахування вихідної допомоги відсутні.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

04 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Стрелець Т.Г. касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року прийнято до провадження.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом голови Державної податкової адміністрації України від 30.03.2006 р. №353-о позивача звільнено з посади голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області у зв'язку з поновленням на роботу працівника, який раніше виконував цю роботу (п.6 ст.40 Кодексу законів про працю України). Підставою винесення наказу стала ухвала апеляційного суду Чернігівської області від 03.03.2006 р. та вимога державного виконавця від 17.03.2006 р. № О-2741-25/10/4-06А. Наказом голови Державної податкової адміністрації України від 31.03.2006 р. №355-о позивача призначено на посаду голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області на підставі його заяви, тобто на посаду, з якої його було звільнено напередодні.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 6 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Відповідно до ст. 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться у день звільнення.

Як попередньо встановлено судами, наказом голови Державної податкової адміністрації України від 30.03.2006 р. №353-о позивача звільнено з посади голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області в зв'язку з поновленням на роботу працівника, який раніше виконував цю роботу (п.6 ст.40 КЗпП).

З матеріалів справи вбачається, що наказом голови Державної податкової адміністрації України від 31.03.2006 р. №355-о ОСОБА_2 призначено на посаду голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області на підставі його заяви, тобто на посаду, з якої позивача було звільнено наказом від 30.03.2015 року.

Відповідно до табелів обліку робочого часу за березень 2006 року, наявних в матеріалах справи, позивач здійснював свої безпосередні посадові обов'язки і 30.03.2006 р., і 31.03.2006 р., заробітна плата позивачу була виплачена за всі робочі дні березня на посаді голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області.

З огляду на викладене, вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що фактично трудові відносини позивача з Державною податковою адміністрацією в Чернігівській області не припинялись.

В контексті зазначеного слід звернути увагу, що вихідна допомога за своєю природою є матеріальною допомогою, яка повинна забезпечити працівника засобами для існування до того, як він знайде нову роботу, оскільки така допомога виплачується лише у випадках, коли особа вимушена залишитися без роботи.

При цьому, як було зазначено вище, відповідно до положень ст. 44 КЗпП відшкодування вихідної допомоги підлягає стягненню лише в разі звільнення працівника, чого в даному випадку фактично не відбулось.

Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду України від 02.07.2008 р. по справі № 6-974св08.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування позивачу вихідної допомоги.

Крім того, судами встановлено, що в подальшому наказом ДПА України від 05.09.2006 №909-о позивача було звільнено з посади на підставі п.6 ст.40 КЗпП.

Безпосередньою підставою винесення наказу стала постанова від 18.07.2006 р. № 188/9 «Про відкриття виконавчого провадження» на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.05.2006р.

Наказом ДПА в Чернігівській області від 07.09.2006 №274 «Про виплату грошової компенсації ОСОБА_2», відповідно до вказаного наказу ДПА України від 05.09.2006 р. №909-о, позивачу було виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку згідно ст.44 КЗпП та компенсацію за невикористані щорічні основні та додаткові оплачувані відпустку.

Належні до виплати кошти в сумі 11 124,29 грн., позивачу перераховані згідно платіжного доручення від 12.09.2006 р. №884 на підставі відомості № 107.

Відповідно, суди дійшли висновку, що оскільки позивачу нарахована вихідна допомога на підставі п.6 ст.40 КЗпП, то підстави для здійснення її повторного нарахування відсутні.

Крім того, суди попередніх інстанцій посилались на пп.4.1 Положення про державну податкову адміністрацію в Чернігівській області, затвердженим Головою ДПА України 26.03.2004 р., відповідно до якого Голова ДПА, його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Головою Державної податкової адміністрації України за погодженням з Президентом України у порядку, визначеному законодавством.

До повноважень голови ДПА, зокрема належить здійснення керівництва ДПА (п.п.4.3.1) та підписання наказів та розпоряджень ДПА (п.п.4.3.5).

Таким чином, саме Головою ДПА у Чернігівській області приймається наказ про виплату належних працівників сум при звільненні з роботи.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні ОСОБА_2 з посади Голови ДПА у Чернігівській області з 06 вересня 2006 року, ДПА у Чернігівській області 07 вересня 2006 року був прийнятий наказ № 274 «Про виплату грошової компенсації ОСОБА_2» про виплату вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку згідно ст.44 КЗпП України та компенсацій за невикористані щорічні та додаткові оплачувані відпустки. Відповідний наказ підписаний Головою ДПА у Чернігівській області ОСОБА_3

Разом з тим, при звільненні позивача 30.03.2006 року з посади Голови ДПА у Чернігівській області, наказ про виплату грошових сум Головою ДПА у Чернігівській області не приймався.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання касатора на п.4.3.8. Положення про Державну податкову адміністрацію в Чернігівській області, відповідно до якого до повноважень Голови ДПА належить застосування до працівників заходів заохочення та дисциплінарного стягнення (впливу) відповідно до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу» та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ (для працівників податкової міліції), крім тих працівників, які призначаються на посаду та звільняються з посади головою Державною податковою адміністрацією України, з огляду на те, що призначення вихідної допомоги за своєю суттю є матеріальною компенсацією, яка надається звільненому працівникові та не відноситься до заходів заохочення чи дисциплінарного стягнення, які, в свою чергу, можуть бути застосовані лише до працевлаштованих осіб.

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 341, 350, 349, 345, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх