ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/717/18 К/9901/766/18 2а-11097/12/2070

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скаргиДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби, Державної податкової служби у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року у справі №2а-11097/12/2070 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби, Державної податкової служби у Харківській області проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0003051702, №0003061702 від 15 червня 2012 року та № 0005561702 від 16 жовтня 2012 року, винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, та рішення про результати розгляду скарги №1621/Р/10.2-17 від 29 серпня 2012 року, прийняте Державною податковою службою у Харківській області, на підставі якого збільшено податкове зобов'язання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірними контрагентами підтверджується оформленими належним чином первинними документами, та здійснювались за правочинами, які відповідають вимогам закону.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року (суддя Н.С. Бартош) у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року (колегія у складі суддів: С.В. Дюкарєва, С.П. Жигилій, Т.С. Перцова), позовні вимоги задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003061702 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 36894,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -9223,50 грн., № 0003051702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем - 419487,19 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -104871,80 грн., та № 0005561702 від 16 жовтня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем - 2225,07 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -556,27 грн.

Скасовано рішення про результати розгляду скарги №1621/Р/10.2-17 від 29 серпня2012 року, прийняте Державною податковою службою у Харківські області, в частині збільшення на 2871.34 грн. суми грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 15 червня 2012 року №0003051702 з податку на доходи фізичних осіб.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем за період вересень 2010 року, жовтень, листопад, грудень 2011 року, з його контрагентами підтверджується первинними документами.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, а Державна податкова служба у Харківській області - повністю, подали касаційні скарги, в яких просять їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неврахування судами безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем за наслідками господарських операцій з його контрагентами.

Заперечення на касаційні скарги не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичні обставини справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною податкової інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року, результати якої оформлені актом від 28 травня 2012 року № 1757/17-217/3072610479, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- підпункту 167.1 статті 167, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого у 2011 році занижено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 419487,19 грн.;

- підпункту 7.4.2 пункту 7.4., підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого у вересні 2010 року занижено податок на додану вартість у розмірі 36894,00 грн.;

- пункту 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент виникнення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених від імені позивача у 2011 році з зазначеним в акті перевірки покупцем ДП «Ілліч-Агро Донбас», у зв'язку з чим правочини на загальну суму 354690,00 грн. є нікчемними. А також встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України;

- пункту 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених від імені позивача у 2011 році з постачальниками, у зв'язку з чим правочини з придбання сільгосппродукції та послуг у ТОВ «Промтехноопт», ТОВ «Бізнесконсалтинг Плюс» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на загальну суму 442874,60 грн. А також встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

15 червня 2012 року на підставі висновків акта перевірки Державною податкової інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003061702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 36894,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 9223,50 грн.; №0003051702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем - 419487,19 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 104871,80 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих податковим органом спірних рішень в адміністративному порядку, рішенням про результати розгляду скарги від 29 серпня 2012 року № 1621/р/10.2-17 встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова при донарахуванні податку на доходи фізичних осіб за 2011 рік було допущено арифметичну помилку, а саме за даними перевірки сума оподатковуваного доходу за 2011 рік - 2505493,17 грн. та сума податку на доходи фізичних осіб - 423675,55 грн., за даними платника сума оподатковуваного доходу за 2011 рік - 13088,57 грн. та сума податку на доходи фізичних осіб - 1963,29 грн., у зв'язку з чим сума заниження податку на доходи фізичних осіб повинна становити 421712,26 грн., а не 419487,19 грн. як зазначено в акті. Як наслідок збільшена сума грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб всього на 2871,30 грн., визначеного податковим повідомленням рішенням від 15 червня 2012 року №0003051702.

На підставі акта перевірки та названого рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005561702 від 16 жовтня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем - 2225,07 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 556,27 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач у вересні 2010 року придбав у ТОВ СТК «Юпітер» олію соняшникову, що підтверджується податковою та видатковою накладною.

Реальність господарських операцій позивача з ПП «Сканто» при виконанні договору купівлі-продажу від 02 лютого 2011 року № 0202/11 з придбання товару - жмиха соняшника; з ТОВ «Промспец Консалтинг» при виконанні договору купівлі-продажу від 01 березня 2011 року № 010311 з придбання товару - олії соняшникової, макухи соняшникової; з ТОВ «Промтехноопт» при виконанні договору купівлі-продажу від 01 червня 2011 року № 010611 з придбання товару - жмиха соняшника; з ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс» при виконанні договорів про надання послуг 03 жовтня 2011 року № 0210У та від 01 листопада 2011 року № 1/11Ю, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими та податковими накладними, виписками по особовому рахунку, рахунками-фактурами, актами приймання-передачі робіт.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених з контрагентами договорів, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, також встановили, що придбаний у контрагентів товар в подальшому використані ним у власній господарській діяльності шляхом реалізації ДП «Ілліч-Агро Донбас» на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2010 року № 2507 та договору поставки від 24 травня 2011 року № 3372, що підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: специфікаціями, гарантійними листами, видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними.

З метою транспортування придбаного товару на адресу ДП «Ілліч-Агро Донбас», між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір від 01 липня 2011 року № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом та складені товарно-транспортні накладні, відповідно до яких вантажоодержувачем є ДП «Ілліч-Агро Донбас», а також рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладниі, ФОП ОСОБА_3 виписано податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати.

Здійснені податковим органом донарахування ґрунтуються на актах перевірок контрагентів, а не аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», (чинного на час виникнення спірних правовідносин), платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (підпункт 7.7.1 пункт 7.7 статті 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

У відповідності до пункту 137.1. статті 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У відповідності до підпункту 177.2. статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. (підпункт 172.4 статті 172 Податкового кодексу України).

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Поруч з цим суди, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли правильних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Насамкінець, беручи до уваги, що судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту у перевіряємому періоді за господарськими операціями з контрагентами - ПП «Сканто», ТОВ «Промтехноопт», ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс», ТОВ «СТК Юпітер», ФОП ОСОБА_3 та безпідставне донарахування йому податкових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями, суд касаційної інстанції вбачає законні підстави для скасування прийнятого Державною податковою службою у Харківській області рішення про результати розгляду скарги від 29 серпня 2012 року № 1621/Р/10.2-17.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційних скарг, про те, що спірні рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби та Державної податкової служби у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.А.Васильєва С.С.Пасічник