Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2019 року у справі №815/3443/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

Київ

справа №815/3443/16

адміністративне провадження №К/9901/42905/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Одеської міської ради до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильковської Євгенії Валеріївни, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариство з додатковою відповідальністю "Одеський завод будівельно-обробних машин", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ера керування", Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування свідоцтва та рішення за касаційною скаргою Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у складі судді Бойко О. Я. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Зуєвої Л. Є., Шевчук О. А., Федусика А. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Одеська міська рада (далі також - позивач) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі також - відповідач 1, ДАБІ), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі також - відповідач 2, Управління), державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильковської Євгенії Валеріївни (далі також - відповідач 3, реєстратор), за участю третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю "Одеський завод будівельно-обробних машин" (далі - ТДВ "Одеський завод будівельно-обробних машин"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ера керування" (далі - ТОВ "Ера керування"), Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (далі також - треті особи), в якому просила:

- скасувати свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 14 січня 2010 року № 15001685 "Реконструкції частини нежитлових приміщень під СТО без зміни геометричних розмірів з виділом в окрему одиницю по АДРЕСА_1", замовником якого є ОСОБА_1;

- скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 01 березня 2016 року № 28527421.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що є підстави вважати, що свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів будівельних норм і правил від 14 січня 2010 року № 15001685, яке надано до органу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та містить недостовірні відомості.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, адміністративний позов Одеської міської ради задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 01 березня 2016 року № 28527421. У решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийнято за відсутності документа про відповідність реконструйованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельним нормам і правилам щодо готовності об'єкта до експлуатації, тобто за відсутності видачі уповноваженим органом архітектурно-будівельного контролю відповідного свідоцтва, що свідчить про невідповідність реєстраційних дій правилам пункту 44 Порядку від 25 грудня 2015 року № 1127. Крім того, судами зазначено, що зазначене рішення вже було предметом розгляду в іншій адміністративній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 20 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/3443/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 815/3443/16 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 березня 2016 року державний реєстратор прийняла рішення за індексним номером № 28527421 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежилі будівлі загальною площею 924,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 березня 2016 року № 55684484, підставою для проведення зазначеної державної реєстрації стали:

- технічний паспорт б/н, виданий ПП "Діжен" від 25 грудня 2015 року;

- договір дарування від 08 листопада 2003 року № 4806 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т. П. ;

- свідоцтво Інспекції ДАБК в Одеській області від 14 січня 2010 року № 15001685.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що документом, який підтверджував набуття права власності ОСОБА_1 на нежилі будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, є договір дарування від 08 листопада 2003 року № 4806, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального.

Згідно з зазначеним договором ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1, а останній прийняв у дар 495/1000 частин нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 620,5 кв. м. Прибудови "а ", "а1 ", "а2 ", "а3" загальною площею 62,3 кв. м збережені до реконструкції району на підставі розпорядження Іллічівської районної ради народних депутатів без права власності.

Після придбання у ОСОБА_3 495/1000 частин нежитлових будівель загальною площею 620,5 кв. м ОСОБА_1 здійснив реконструкцію існуючих та самочинно добудував нові нежитлові приміщення, внаслідок чого загальна площа нежитлових будівель була збільшена до 966 кв. м, тобто на 345,5 кв. м.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2008 року було задоволено позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради та визнано за позивачем право власності на реконструйовані 495/1000 частин нежилих будівель з виділенням їх в натурі в окремий об'єкт нерухомості та присвоєння окремої адреси, а саме: АДРЕСА_2.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності від 08 вересня 2008 року № 20149657 рішення суду було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

09 лютого 2010 року ухвалою апеляційного суду Одеської області задоволено апеляційну скаргу ВАТ "Одеський завод будівельно-обробних машин" та "Дюківський пасаж лімітед", рішення суду першої інстанції скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (справа розглядається й на теперішній час).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 здійснив реконструкцію нежитлових будівель, розташованих по АДРЕСА_2 самочинно на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, відповідно до вимог законодавства, без належно затвердженого проекту, об'єкт не введений в експлуатацію.

03 березня 2015 року державний в реєстратор реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Бабіч А. В. прийняла рішення з індексним номером № 19761475 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежилі будівлі по АДРЕСА_2.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та не дослідили, яким саме рішенням, діями чи бездіяльністю порушено права та законні інтереси ТДВ "Одеський завод будівельно-обробних машин". Крім того, скаржник наголошує, що є неналежним та безпідставно залученим відповідачем у даній справі, чим порушено його права у сфері публічно-правових відносин.

15 лютого 2019 року від Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки, на думку скаржника, у цій справі спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер та їх не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

13 серпня 2019 року від ТДВ "Одеський завод будівельно-обробних машин" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому наголошується на необґрунтованості касаційної скарги та зазначено, що оскаржуване рішення державного реєстратора винесено на підставі підроблених документів, про що в матеріалах справи наявні численні докази.

21 серпня 2019 року від ТДВ "Одеський завод будівельно-обробних машин" надійшло заперечення на клопотання скаржника про закриття провадження у справі, оскільки спірні правовідносини, на думку товариства, мають публічно-правовий характер, зокрема, тому, що оскаржується рішення державного реєстратора, яке прийняте ним, як суб'єктом владних повноважень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку із визнанням протиправними дії державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яка полягає у проведенні державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна. Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стала необхідність поновлення Одеською міською радою свого права власності, що порушено внаслідок недотримання відповідачем встановленої процедури державної реєстрації речових прав.

Відносини, пов'язані з набуттям та припиненням права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржується правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна. Відтак, цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності набуття права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли Одеською міською радою та ОСОБА_1 щодо правомірності набуття права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна. Крім того, судами встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року по справі № 815/2759/16 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 01 березня 2016 року № 28527421 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нежилі будівлі, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 924,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна № 865736551101 за ОСОБА_1.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині 1 статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Також суд враховує висловлене клопотання скаржника про закриття провадження у справі, оскільки спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_8 АДРЕСА_6), ОСОБА_9 (АДРЕСА_4), ОСОБА_5 АДРЕСА_7), ОСОБА_7 АДРЕСА_5; п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Одеської міської ради до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильковської Євгенії Валеріївни, треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариство з додатковою відповідальністю "Одеський завод будівельно-обробних машин", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ера керування", Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування свідоцтва та рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко