ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/18020/14

адміністративне провадження № К/9901/36652/19

адміністративне провадження №К/9901/610/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білак М.В. (суддя-доповідач),

суддів: Калашнікової О.В., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційними скаргами Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року (суддя - Амельохін В.В.)

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Ключкович В.Ю.)

у справі №826/18020/14

за позовом ОСОБА_1

до Генеральної прокуратури України,

треті особи: Генеральний прокурор України Ярема Віталій Григорович, Міністерство юстиції України, Департамент з питань люстрації Міністерства юстиції України,

про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України, треті особи: Генеральний прокурор України Ярема В.Г., Міністерство юстиції України, Департамент з питань люстрації Міністерства юстиції України, з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 23 жовтня 2014 року №2488-ц про звільнення з посади першого заступника Генерального прокурора України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- поновити на посаді першого заступника Генерального прокурора України з моменту звільнення, а саме з 23 жовтня 2014 року з допущенням негайного виконання рішення суду в цій частині;

- стягнути з Генеральної прокуратури України середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував протиправністю прийняття наказу про його звільнення з посади першого заступника Генерального прокурора України на підставі статті 15 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) та пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон №1682-VII) у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 КЗпП України, оскільки позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року не обіймав посади, які визначені статтею 3 Закону №1682-VII. Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу. ОСОБА_1 вважає, що рішенням Генерального прокурора України, яке ґрунтується на положеннях Закону №1682-VII, обмежено його права і свободи закріплені в Конституції України, а тому вказане рішення є неправомірним.

3. ОСОБА_1 наголошує, що його звільнення із займаної посади на підставі рішення відповідача, порушує його право на працю та на доступ до державної служби, оскільки позивача не лише позбавлено роботи на певній посаді, а також щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2488-ц про звільнення державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 з посади першого заступника Генерального прокурора України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 КЗпП України. Поновлено позивача на посаді першого заступника Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року. Зобов`язано Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 серпня 2019 року.

5. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Генеральна прокуратура та Міністерство юстиції України подали касаційні скарги, в яких посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. У відзиві на касаційні скарги представник позивача - адвокат Князська Н.А., посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 27 квітня 2007 року №687ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України.

8. Наказом Генеральної прокуратури України від 22 липня 2010 року №857к державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено військовим прокурором Центрального регіону України строком на п`ять років та затверджено його головою колегії цієї прокуратури, звільнивши в порядку переведення з посади заступника Генерального прокурора України та увільнивши від обов`язків члена колегії Генеральної прокуратури України.

9. Наказом Генеральної прокуратури України від 13 серпня 2012 року №3248ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної та представницької діяльності Генеральної прокуратури України, звільнивши його в порядку переведення з посади військового прокурора Центрального регіону України та увільнивши від обов`язків голови колегії цієї прокуратури.

10. Наказом Генеральної прокуратури України від 24 лютого 2014 року №129ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України, звільнивши його з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної та представницької діяльності Генеральної прокуратури України.

11. Наказом Генеральної прокуратури України від 25 лютого 2014 року №135ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено першим заступником Генерального прокурора України, звільнивши його з посади заступника Генерального прокурора України.

12. Наказом Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2488-ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 на підставі статті 15 Закону №1697-VII та пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1682-VII) звільнено з посади першого заступника Генерального прокурора України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 КЗпП України.

13. Підставою прийняття вказаного наказу була довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 , якою встановлено, що позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року, а саме (3 роки 11 місяців) посади «керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України», «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», зокрема перебував на таких посадах:

- з 25 лютого 2010 року по 21 липня 2010 року - заступника Генерального прокурора України;

- з 22 липня 2010 року по 12 серпня 2012 року - військового прокурора Центрального регіону України;

- з 13 серпня 2012 року по 22 лютого 2014 року - заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління Генеральної прокуратури України.

14. Вважаючи неправомірним наказ щодо звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи та/або сприяли їх здійсненню, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, оскільки люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку. Суд вказав, що звільнення позивача суперечить нормам міжнародного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини щодо права особи на повагу до приватного і сімейного життя.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

16. У касаційній скарзі Генеральна прокуратура зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, оскільки постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і наголошує на законності прийнятого наказу про звільнення позивача.

17. Скаржник вказує, що оскільки юридична відповідальність стосовно позивача не наступала, а люстрація слугувала підставою для припинення трудового договору з позивачем, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності та статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості.

18. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно в обґрунтування своїх висновків послався на рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року «Полях та інші проти України», оскільки воно не набуло статусу остаточного.

19. Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, безпідставно вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 та поновив його на посаді першого заступника Генерального прокурора, тобто не на тій посаді з якої його звільнено, чим порушено норми статті 235 КЗпП України.

20. Судами безпідставно не взято до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі №21-237а11, мотивуючи це відсутністю доказів щодо реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) чи ліквідації Генеральної прокуратури України.

21. Також при вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами не враховано положення абзацу 5 пункту 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «;Про судове рішення в адміністративній справі», пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зокрема не наведено розрахунку та не вказано розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в частині визначення кількості робочих днів за період січень-липень 2019 року не враховано 21 робочий день серпня 2019 року.

22. Крім того, довідку про розмір середньомісячної заробітної плати позивача у Генеральної прокуратури України не витребовували.

23. Касаційна скарга Міністерства юстиції України обґрунтована тим, що перебування ОСОБА_1 на певних посадах, передбачених пунктами 3, 7, 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, та не звільнення з посади у вказаний період за власним бажанням є безумовною підставою для застосування до позивача заборони визначеної частиною третьою статті 1 зазначеного Закону.

24. Зазначає, що наказ Генерального прокурора України про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам Закону №1682-VII, оскільки протягом 10 днів з моменту набрання чинності цим Законом Генеральною прокуратурою України встановлена наявність критеріїв здійснення очищення влади (люстрації).

25. Міністерство юстиції України вказує, що положення Закону №1682-VII спрямовані на визначення тимчасових обмежень щодо зайняття певних посад в державних органах та органах місцевого самоврядування, та не є санкцією за вчинене правопорушення чи злочин і мають розглядатися винятково як засіб для уникнення обставин і загроз, що зумовили прийняття цього Закону.

26. Крім того, наголошує, що Міністерством юстиції України правомірно внесено відомості про позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

30. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

31. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

32. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

33. Пунктом 72 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

34. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом №1682-VII.

35. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).

36. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

37. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

38. Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

39. Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частина 8 статті 1 Закону №1682-VII).

40. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

41. Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.

42. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади/

43. Так згідно з пунктами 3, 7, 8 частини першої вказаної статті заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника чи заступника, заступника Міністра внутрішніх справ України; керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції; керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі

44. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

45. Як встановлено судами, підставою для видання оскаржуваного наказу від 23 жовтня 2014 року №2488-ц вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених Законом №1682-VII у якій встановлено, що позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (три роки одинадцять місяців) посади щодо яких встановлена заборона, зокрема: заступника Генерального прокурора України (з 25 лютого 2010 року по 21 липня 2010 року); військового прокурора Центрального регіону України (з 22 липня 2010 року по 12 серпня 2012 року) та заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління Генеральної прокуратури України (з 13 серпня 2012 року по 22 лютого 2014 року).

46. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування ОСОБА_1 на відповідних посадах.

47. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

48. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.

49. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

50. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

51. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

52. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктами 7, 8 частини другої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

53. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України В. Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.

54. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

55. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

56. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

57. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.

58. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

59. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

60. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

61. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ від 23 жовтня 2014 року №2488-ц не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

62. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2488-ц щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Генерального прокурора України.

63. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

64. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.

65. Доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

66. Зробивши вірний висновок про необґрунтованість та неправомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не дослідили питання складової заробітної плати позивача за останні два місяці роботи, а також не визначили суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача, що свідчить про очевидну необґрунтованість оскаржуваного рішення у вказаній частині.

67. У зв`язку із невстановленням наведених фактів, судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

68. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

69. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

70. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що в частині позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

71. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

72. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 345, 350, 353, 356, 359 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі залишити без змін.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року в частині позовних вимог стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та направити в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.В. Білак О.В. Калашнікова

М.М. Яковенко