ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 825/2090/16

касаційне провадження № К/9901/37578/18, № К/9901/37574/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Прилуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області та Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2017 (суддя - Скалозуб Ю.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 (головуючий суддя - Межевич М.В., судді - Сорочко Є.О., Земляна Г.В.) у справі № 825/2090/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Прилуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішень, вимоги,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Прилуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.12.2015 №0027341701 (форма Р), №0027351701 (форма Р) від 02.12.2015, рішення від 02.12.2015 №0027431701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2015 №Ф-0027381701, рішення від 25.01.2016 №0002081701, вимогу від 25.01.2016 №Ф-0033781701, рішення від 02.12.2015 №0027391701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2015 №Ф - 0027421701, податкове повідомлення-рішення від 25.01.2016 №0033801701.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат були сформовані ним по витратам, які фактично ним понесені, пов`язані з його господарською діяльністю і підтверджені належними первинними документами.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 25.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017, адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 25.01.2016 №0033801701 на суму 9302,40 грн, №0002081701 на суму 1431,60 грн та вимогу від 25.01.2016 №Ф-0033781701 на суму 14315,80. В іншій частині позову відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно сформовані витрати, оскільки такі витрати підтверджені належними первинними документами і безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, відтак зазначені рішення податкового органу у визначеній частині та вимога підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаржник доводить, що витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів не підтверджені належними первинними документами, які були витребувані у позивача і не були ним надані під час проведення перевірки. Зазначає, що позивачем не надано документи в підтвердження використання придбаного палива, що не дає йому можливості включати до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми за таким придбанням.

Позивач також, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про підтвердження витрат позивача.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу позивача, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній позивачем частині, просить залишити їх без змін у визначеній частині, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.04.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08.09.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалами від 18.10.2018 прийняв касаційні скарги до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.05.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 23.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи сторін та дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 18.11.2015 №495/17-2807308883, яким встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 177.1, 177.2, 177.4, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2013 рік в сумі 26074,05 грн;

пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI), в наслідок чого позивачу донараховано єдиний внесок з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7% за 2013 рік в сумі 58699,38 грн;

пункту 1 частини першої статті 7, пункту 7 статті 8 Закону №2464-VI, в наслідок чого донараховано єдиний внесок у розмірі 23985,19 грн;

підпункту «б» пункту 176.2 статті 176, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, ПК України, в наслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 8405,86 грн;

підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК, Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за ф. № 1ДФ , затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1020;

підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.3 статті 44 ПК України.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем 02.12.2015 прийнято:

податкове повідомлення-рішення №0027341701 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 12608,79 грн, в тому числі за основний платежем в сумі 8405,86 грн, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4202,93 грн;

податкове повідомлення-рішення №0027351701 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 39111,07 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 26074,05 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 13037,02 грн;

рішення №0027391701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 11992,59 грн;

рішення №0027431701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 11739,88 грн;

вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-002738170 на суму 58699,38 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 58699,38 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-0027421701 на суму 23985,19 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 23 985,19 грн;

За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Головного управління ДФС у Чернігівській області від 30.12.2015 № 104/к/25-01-10-04-15:

залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 02.12.2015 №0027341701 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 12608,79 грн, від 02.12.2015 №0027351701 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 9302,40 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 6201,60 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3100,8 грн;

частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.12.2015 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 29808,67 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 19872,45 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 9936,22 грн;

залишено без змін вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 02.12.2015 №Ф-0027421701 на суму 23985,19 грн; рішення від 02.12.2015 №0027391701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 11992,59 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 02.12.2015 №Ф-002738170 в сумі 14315,8 грн.; рішення від 02.12.2015 №0027431701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 1431,60 грн;

частково скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 02.12.2015 №Ф-002738170 в сумі 44383,58 грн, рішення від 02.12.2015 №0027431701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на суму 10308,28 грн.

На підставі висновків податкового органу за результатами адміністративного оскарження контролюючим органом 25.01.2016 прийняті:

податкове повідомлення рішення № 0033801701 на суму 9302,40 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій № 0002081701 в розмірі 1431,60 грн;

вимогу про сплату боргу № 0033781701 на суму 14315,80 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлено положеннями статті 177 ПК України, пунктом 177.1 якої визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як було установлено судовими інстанціями, контролюючим органом під час перевірки було встановлено, що до складу витрат в 2013 році позивачем включені витрати на придбання бензину А-92 на загальну суму 40852,86 грн, а також витрати на придбання газу скрапленого в червні 2013 року 92,87 л. на суму 490,89 грн.

Вважаючи, що вказані витрати було необґрунтовано враховано позивачем при визначенні чистого оподатковуваного доходу, відповідач виходив з того, що у платника перебувають у власності виключно вантажні автомобілі, які мають дизельний тип двигуна, розрахований на дизпаливо (згідно інформаційної довідки Центру 7402 з надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м. Прилуки від 28.10.2015 № 2247). Відповідач дійшов висновку, що позивач у своїй господарській діяльності не міг використовувати бензин та скраплений газ з огляду на відсутність у нього транспортного засобу за типом палива - бензин та/або газ.

Водночас судовими інстанціями установлено, що позивачу у період з 27.01.2011 до 05.11.2014 належав легковий автомобіль HONDA ACCORD з типом палива - бензин або газ. У період травень-червень 2013 року позивачем у спрощений спосіб укладалися господарські договори, на підставі яких позивачем придбано у ТОВ «Каір-Сервіс» через автозаправну станцію паливо: бензин марки - А92 у кількості 4100 літрів на суму 42640 грн та скрапленого газу об`ємом 103,63 л. на суму 549,87 грн, що підтверджується відповідними фіскальними чеками та податковими накладними.

Використання зазначеного палива позивачем саме у господарській діяльності підтверджується наказом (розпорядженням) позивача №1 від 15.01.2013 про використання в межах господарської діяльності легкового автомобіля HONDA ACCORD; наказом (розпорядженням) №2 від 15.01.2013 про впорядкування деяких питань щодо відряджень; наказами (розпорядженнями) про відрядження.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правомірно включення позивачем до складу витрат витрати на придбання газу та бензину при визначенні чистого оподатковуваного доходу, а відтак, податкове повідомлення-рішення від 25.01.2016 №0033801701, рішення від 25.01.2016 №0002081701, вимога від 25.01.2016 №Ф-0033781701 правомірно скасовані судами попередніх інстанцій.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 02.12.2015 №0027341701, рішення від 02.12.2015 №0027391701, вимоги від 02.12.2015 №Ф-0027421701 колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Відповідно до підпунктів 164.2.1, 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 177.7 статті 177 ПК України фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході документальної перевірки відповідачем було встановлено, що позивач при здійсненні підприємницької діяльності протягом перевіреного періоду в порушення вимог законодавства використовувала працю найманих працівників без оформлення з ними трудових відносин. Зокрема, відповідач стверджує, що згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунків-фактур, виставлених замовникам в період з 01.01.2013 по 31.12.2014, вантажні перевезення здійснювали водії, інформація про виплату доходів яким, не була відображена в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, та сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ та звітах по єдиному соціальному внеску.

Так, судовими інстанціями установлено, що згідно рахунків-фактур та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), виставлених замовникам в період з 01.01.2013 по 31.12.2014, вантажні перевезення здійснювали відповідні водії, визначені у зазначених документах.

В підтвердження здійснення такими особами вантажних перевезень, позивачем було надано до суду договори про співпрацю, що були укладені останньою з вищезазначеними особами за спірні періоди (далі - договори про співпрацю), за якими позивач зобов`язалася забезпечити набуття стажерами практичних навичок виконання завдань щодо перевезення вантажів транспортом.

Відповідно до пункту 5 договорів про співпрацю, у рамках стажування за даними договорами про співпрацю після проходження відповідного інструктажу з техніки безпеки ці стажери повинні здійснювати виконання практичних завдань на підприємницькій базі позивача з використанням виробничих і підприємницьких потужностей та засобів позивача, і за бажанням із залученням транспортних засобів стажерів.

Згідно з пунктом 6 договорів про співпрацю сторони домовилися не нараховувати та не вплачувати будь-яких вигод одна одній та не здійснювати розрахунків за договором про співпрацю.

На підтвердження виконання пункту 3 договорів про співпрацю позивач надав суду накази (розпорядження) про проведення інструктажу з техніки безпеки, акти за результатами стажування.

Відповідно до підпункту 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.

Платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 ПК України).

Відповідно до пункту 85.8 статті 85 ПК України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пунктом 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи;

Згідно з пунктом 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Таким чином, контролюючий орган вправі запитувати та досліджувати у ході перевірки документи, що стосуються предмету перевірки, у тому числі й ті, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування.

Так, 05.11.2015 відповідачем додатково було запитано у позивача, окрім іншого, документи щодо його відносин із водіями, відомості щодо яких не було відображено позивачем у податковій звітності. Проте, матеріали не містять доказів того, що позивач надав будь-які документи з цього приводу, зокрема спірні договори про співпрацю, відсутні докази й того, що позивач повідомив відповідача про те, що з цими водіями було укладено не трудові договори, а цивільно-правові угоди про співпрацю тощо.

Водночас, судовими інстанціями установлено, що позивач не повідомив відповідача про наявність укладених договорів про співпрацю, а тому особи, які здійснювали перевірку з об`єктивно не знали та не могли знати про існування таких договорів, не могли надати їм оцінку та прийняти до уваги під час формування висновків перевірки.

Посадовими особами відповідача при проведенні перевірки вживалися активні дії щодо з`ясування підстав відносин позивача із згаданими водіями, повідомлялося про необхідність підтвердження цих даних, однак, як зазначалося позивачем таких обставин повідомлено не було.

Таким чином, бездіяльність позивача щодо ненадання до перевірки документів стосовно оформлення відносин зі згаданими водіями, перешкодила можливості їх врахування під час проведення такої перевірки.

Крім того, як встановлено судами, договори із водіями стосувалися їх стажування.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» № 2984-III від 17.01.2002 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов`язків певної спеціальності.

Згідно з пунктом 2 Порядку укладення договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 № 20 (далі - Порядок) стажисти - студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули спеціальність або професію за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» або «кваліфікований робітник», продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні та проходять стажування на підприємствах за спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем), за якою здобувається освіта, на визначених договором про стажування умовах у вільний від навчання час.

Перелік документів, які подаються стажистами наведений у пунктів 8 Порядку.

Згідно з пунктом 9 Порядку №20 керівник підприємства визначає керівника стажування, який разом із стажистом розробляє індивідуальну програму стажування за здобутою спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем) та перелік робіт.

Пунктами 10, 11, 13, 15 Порядку №20 передбачено, що одночасно з укладенням договору про стажування керівник підприємства затверджує індивідуальну програму стажування та видає наказ про проходження стажування, у якому зазначаються строки і місце його проходження (структурний підрозділ), спеціальність (кваліфікація) або професія (кваліфікаційний рівень) стажиста, режим стажування, а також його керівник.

Договір про стажування укладається у двох примірниках, один з яких зберігається на підприємстві, другий - у стажиста.

Запис про проходження стажування вноситься до трудової книжки стажиста, яка у разі потреби оформляється згідно із законодавством.

Після закінчення стажування стажистові видається висновок про його результати, в якому зазначаються виконані роботи, оцінка якості їх виконання, а також характеристика професійної компетентності, особистих та ділових якостей стажиста.

Водночас, судовими інстанціями установлено, що позивачем не було надано суду жодного доказу, що особи, які проходили стажування у позивача за приєднаними до матеріалів справи договорами були студентами вищих та учнями професійно-технічних навчальних закладів, які продовжували у спірний період навчатися, не надано і доказів того, що спірним водіям було затверджено індивідуальну програму стажування, визначено керівника стажування.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та наведені правові норми, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність прийнятих рішень у визначеній судами частині.

Сторони доводами касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Сторони касаційними скаргами не обґрунтували і не зазначили, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Сторони у касаційних скаргах фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Прилуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області та Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк