ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №826/16865/14

адміністративне провадження №К/9901/6486/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Шипуліної Т.М. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Хохуляка В.В. розглянув у порядку письмового провадження справу №826/16865/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень за заявою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2014 у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2014 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.05.2014 №0007092213 та №0007102213.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 у справі №826/16865/14 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 про задоволення позову - без змін.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулася до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 у справі №826/16865/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У заяві відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 02.06.2016, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 13.10.2016 відкрито провадження за заявою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 у справі №826/16865/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Шипуліна Т.М. (суддя-доповідач), Бившева Л.І, Хохуляк В.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Шипуліної Т.М. від 05.02.2018 заяву Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 у справі №826/16865/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень прийнято до провадження.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Суд перевірив матеріалами справи наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що відповідачем проведена перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа», про що складено акт від 24.04.2014 №1006/22-13/35647216.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті Податкового кодексу України.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.05.2014 №0007092213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 6165164,00грн., в тому числі за основним платежем - 4932131,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1233033,00грн.; від 21.05.2014 №0007102213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 6965690,00грн., в тому числі за основним платежем - 5572552,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1393138,00грн.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції податковий орган посилається на неоднаковість застосування у подібних правовідносинах пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті Податкового кодексу України, просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.06.2016 Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 06.04.2013 у справі №826/83/13-а (К/800/41082/13), від 16.02.2016 у справі №826/1850/13-а (К/800/55597/14) та від 21.10.2015 ту справі №826/260/14 (К/800/24885/14) в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що контрагент позивача по господарським операціям не мав можливості забезпечити виконання укладених з позивачем договорів, господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Крім того, відповідач посилається на невідповідність висновків судів апеляційної та касаційної інстанції правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 01.12.2015 у справі №21-3788а15 (№826/15034/14).

У справі, про перегляд рішення в якій заявлено вимогу, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що операції між позивачем та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» з надання послуг з проведення рекламних кампаній фактично здійснювались, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а висновки акту не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону.

Натомість, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані до матеріалів справи позивачем первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ та витрат до податкового кредиту та валових витрат є безпідставним.

Тобто, у заяві про перегляд судового рішення податковим органом порушується питання про різне застосування норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарських операцій, на підставі яких формувалися витрати та податковий кредит, а також про підтвердження/непідтвердження платниками податку товарності господарської операції належними і допустимими доказами.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, на які посилається заявник, Верховний Суд зазначає таке.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» не мали реального характеру з огляду на неможливість їх виконання контрагентами з врахуванням реального часу і наявності трудових ресурсів.

Крім того, вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2013 громадянина ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частинами першою, другою статті 205 Кримінального кодексу України. Згідно із зазначеним вироком ОСОБА_5 у липні 2012 року, виступивши як пособник, сприяв вчиненню фіктивного підприємництва створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» з метою прикриття незаконної діяльності.

Допитаний в якості свідка по кримінальному провадженні директор контрагента позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» ОСОБА_6 зазначив, що приблизно в кінці вересня 2012 погодився на перереєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» на себе за грошову винагороду, наміру займатися підприємницькою діяльністю не мав, підприємство в органах державної влади не реєстрував, фінансово-господарської діяльності не здійснював та не уповноважував на це третіх осіб.

Суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30.01.2018 у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14.03.2017 у справі №21-1513а16.

Отже, висновок суду першої інстанції, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими державною податковою інспекцією фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа», є правильним.

Натомість, висновки судів касаційної та апеляційної інстанцій про дотримання позивачем визначених законом умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки при вирішенні цієї справи суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 02.06.2016 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду 26.02.2015 підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині ? залишенню в силі як помилково скасоване.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), суд -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 у справі №826/16865/14 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 02.06.2016 у справі №826/16865/14 скасувати.

Залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2014 у справі №826/16865/14.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

В.В.Хохуляк,

Судді Верховного Суду