Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 160/6155/20

адміністративне провадження № К/9901/7784/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №160/6155/20

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, - про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року, прийняте в складі: головуючого судді Лозицької І.О., і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є., суддів Іванова С.М., Панченко О.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - третя особа), з вимогами:

1.1 визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування і виплати судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 43 576 грн 39 коп;

1.2. зобов`язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено станом на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року;

1.3. стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 43576 гривень 39 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що йому за травень 2020 року нараховано та виплачено суддівську винагороду на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, до порушення його прав та гарантій.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 призначений на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська на підставі Указу Президента України «Про призначення суддів» від 17.09.2019 №698/2019. Наказом голови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська «Про продовження здійснення правосуддя» від 18.09.2019 №120-К продовжено здійснення правосуддя ОСОБА_1 на посаді судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з 18.09.2019.

4. Наказом голови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років» від 02.01.2020 №1-К ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату у розмірі 20% від посадового окладу.

5. Позивачу за травень 2020 року нараховано та виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»: у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

6. Таким чином, сума обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, складає 43 576,39 грн.

7. Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

8. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 43 576 гривень 39 копійок. Зобов`язано ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено станом на 01.01.2020 з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

9. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а отже, порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання відповідача провести виплату суддівської винагороди на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

10. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача на його користь недоплаченої суддівської винагороди, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги є передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

11. 05.03.2021 до Суду надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року.

12. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

13. Як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

14. На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що відповідно до положень Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет України. При цьому, фінансування всіх судів в України відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік.

15. Скаржник наголошує, що внаслідок прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності з 18.04.2020, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, установлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), а тому відсутні підстави для висновку про неправомірність дій відповідача у спірних правовідносинах.

16. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Мацедонській В.Е., Уханенку С.А.

17. Ухвалою Суду від 19.04.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

18. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

21. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

22. За приписами статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

23. Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

24. Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

25. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 діє у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 (75 - згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 13.07.2021 №1629-IX) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

26. 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX (далі - Закон №553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (у редакції, яка діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 28.08.2020 №10-р/2020): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя)».

27. Конституційний Суд України Рішенням від 28.08.2020 №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

28. Положення Закону №294-IX, у редакції Закону №553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

VI. Позиція Верховного Суду

29. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з такого.

30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

32. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

33. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності виплати позивачу суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону №294-IX, у редакції Закону №553-IX.

34. 03.03.2021 Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, проте пам`ятаючи про підстави їхнього виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі №340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

35. У розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18.04.2020 по 28.08.2020), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ було доповнено статтею 29. Отож у справі №340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.

36. Так, у постанові від 03.03.2021 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (вказану в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (п. 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, отож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма мінімальними заробітними платами) не було (п. 55).

37. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону №1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за травень 2020 року.

38. Водночас згаданою постановою від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах. При вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

39. Так, відповідачем у справі №340/1916/20 був суд апеляційної інстанції (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18.04.2020, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду Гончара В.М. із застуванням обмеження нарахування у сумі 47 320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їхнього виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).

40. Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно зазначити, що ОСОБА_1 заявив позов до ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, вимагаючи нарахувати та стягнути недоотримані кошти, адже вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.

41. Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) і обраного способу захисту порушеного права, Суд зазначає таке.

42. У постанові від 03.03.2021 в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі №340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.

43. Аналогічне питання виникло у межах спірних правовідносин цієї справи. Проте, виходячи зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, суди попередніх інстанцій теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.

44. Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові у постанові від 03.03.2020 у справі №340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у відповідній частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№340/1916/20) визначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.

45. Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи Суд уважає за необхідне зазначити таке.

46. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

47. Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

48. Для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

49. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), на думку Суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

50. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, Суд приходить до висновку, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

51. Водночас Суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА України).

52. У розрізі обставин цієї справи Суд не намагається заперечити, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди, теж вимагали правового оцінювання, що суди попередніх інстанцій і зробили.

53. Однак, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

54. Проте суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. На думку Суду, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали.

55. Відповідна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.06.2021 в справі №520/13014/2020, від 22.07.2021 в справі №160/12091/20, від 05.08.2021 в справах №560/6212/20, №200/5490/20-а, №160/12182/20, №160/6089/20, від 12.10.2021 в справі №160/12154/20, від 20.10.2021 в справі №580/4201/20, від 22.10.2021 в справі №200/6491/20-а, від 25.11.2021 в справах №200/8757/20-а, №560/2861/20, від 07.12.2021 в справі №200/9062/20-а.

56. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

57. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас приписи частини сьомої статті 48 КАС України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.

59. Таким чином, оскільки правильне вирішення справи вимагає дослідження додаткових доказів і з`ясування на цій підставі обставин, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

60. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

61. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

62. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

63. Задовольнити частково касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області.

64. Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року, а справу №160/6155/20 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

65. Судові витрати не розподіляються.

66. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді В.Е. Мацедонська

С.А. Уханенко