ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року

м. Київ

справа № 810/4438/16

адміністративне провадження № К/9901/28759/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Олендера І.Я., Гімона М.М.,

секретар судового засідання - Кривда В.І.,

представники: позивача - Величко І.М., відповідача - Корнейчук О.Л.,

прокурор - Гудименко Ю.В.,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 (суддя-доповідач - Бужак Н.П., судді - Костюк Л.О., Степанюк А.Г.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Стейт Оіл'' до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю ''Стейт Оіл'' (далі - ТОВ ''Стейт Оіл'', Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2016: №0007361401 про збільшення Товариству суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість на 453' 315' 655,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 226' 657' 828,00 грн; №0007291401 про збільшення Товариству суми податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1' 009' 957' 005,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 69' 997' 707,00 грн; податкових повідомлень-рішень (всього 119), якими Товариству збільшено суму податкового зобов`язання з акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 174' 936' 148,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43' 734' 111,00 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 25.01.2017 у задоволенні позову відмовив.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2017 скасовано в частині відмови в позові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.10.2016 №0007291401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання на 67' 670' 470,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 16' 917' 618,00 грн; в цій частині позовних вимог прийнято нову постанову про задоволення позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.12.2017 скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 в частині задоволення позовних вимог, у відповідній частині позовних вимог направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2017 залишив без змін.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 06.03.2018 скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 та ухвалив нову постанову про задоволення позову Товариства повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДФС від 26.10.2016: №0007361401, №0007291401, №0007011405, №0007041405, №0007051405, №0007071405, №0007081405, №0007091405, №0007101405, №0007131405, №0007181405, №0007201405, №0007251405, №0007241405, №0007231405, №0007221405, №0007211405, №0007191405, №0007171405, №0007161405, №0007151405, №0007141405, №0007121405, №0007111405, №0007061405, №0007031405, №0007021405, №0007001405, №0006991405, №0006971405, №0006931405, №0006881405, №0006661405, №0006521405, №0006511405, №0006491405, №0006421405, №0006381405, №0006351405, №0006341405, №0006301405, №0007331405, №0007351405, №0007341405, №0007321405, №0007311405, №0007301405, №0007281405, №0007271405, №0007261405, №0006981405, №0006961405, №0006951405, №0006191405, №0006171405, №0006161405, №0006181405, №0006201405, №0006221405, №0006241405, №0006261405, №0006281405, №0006311405, №0006331405, №0006361405, №0006391405, №0006411405, №0006431405, №0006461405, №0006471405, №0006541405, №0006551405, №0006571405, №0006601405, №0006621405, №0006641405, №0006671405, №0006921405, №0006901405, №0006581405, №0006871405, №0006851405, №0006831405, №0006811405, №0006801405, №0006791405, №0006771405, №0006751405, №0006731405, №0006721405, №0006711405, №0006701405, №0006691405, №0006681405, №0006651405, №0006631405, №0006611405, №0006591405, №0006561405, №0006531405, №0006501405, №0006481405, №0006441405, №0006401405, №0006371405, №0006321405, №0006291405, №0006271405, №0006251405, №0006231405, №0006211405, №0006741405, №0006761405, №0006781405, №0006821405, №0006841405, №0006861405, №0006891405, №0006911405, №0006451405 та №0006941405.

Верховний Суд постановою від 19.02.2019 касаційну скаргу Офісу ВПП ДФС залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 - без змін.

08.05.2019 заступник Генерального прокурора України (далі - Прокурор) подав до суду апеляційної інстанції заяву про перегляд постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 у справі №810/4438/16 за нововиявленими обставинами. Одночасно Прокурор заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання заяви, обґрунтувавши його посиланням на недостатність передбачених кошторисом видатків Генеральної прокуратури України для сплати судового збору, сума яких на 2019 рік затверджена на рівні 12' 883' 000,00 грн, тоді як розмір судового збору за подання заяви у цій справі становить 44' 504' 152,50 грн. Прокурор зазначив, що сплата судового збору в такому розмірі неможлива при будь-якій ситуації, що позбавляє Прокурора можливості здійснити встановлені Конституцією України функцій. На підтвердження наведених обставин Прокурор надав відповідні докази. Крім того, Прокурор посилався на принцип рівності сторін перед законом та судом та передбачені Конституцією України гарантії реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя. При цьому вказав, що додатковою постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2017 Товариство було звільнено від сплати судового збору за подання адміністративного позову в цій справі в розмірі 29' 678' 980,82 грн, а апеляційні і касаційні скарги Товариства суди прийняли зі сплатою судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірах значно менших, ніж встановлено Законом України "Про судовий збір".

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.06.2019 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 відмовив, а заяву Прокурора залишив без руху з тих підстав, що до апеляційної скарги не долучено належним чином оформлений документ, який свідчить про сплату судового збору у розмірі 44' 504' 152,50 грн.

У подальшому ухвалами цього ж суду від 11.07.2019 та від 29.07.2019 так само в задоволенні клопотання Прокурора про звільнення від сплати судового збору було відмовлено, а строк на усунення недоліку заяви продовжено.

Ухвали апеляційного суду вмотивовані тим, що наведені у клопотанні доводи відповідача щодо неможливості сплатити судовий збір через майновий стан є неповажними, оскільки заявник не є суб`єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення. Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють її від обов`язку своєчасної його сплати. При цьому апеляційний суд послався на правову позицію, висловлену Верховним Судом в ухвалі від 20.02.2019 у справі №440/7190/18 (адміністративне провадження №К/9901/4380/19) та від 31.05.2019 у справі №826/14304/16 (адміністративне провадження К/9901/13146/19).

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.09.2019 заяву Прокурора повернув на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повертаючи заяву Прокурора через несплату судового збору, апеляційний суд виходив з того, що прокурор не входить до кола суб`єктів, на яких поширюється стаття 8 Закону України ''Про судовий збір'', а вказані Прокурором в клопотанні причини несплати судового збору не можуть вважатися поважними.

Прокурор подав касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм статей 14, 55, 129 Конституції України, частини першої статті 133, статті 242 процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги Прокурор наголошує на явній диспропорційності наслідків, які виникли для учасників справи у цій справі у зв`язку з несплатою судового збору за подання позову, апеляційної, касаційної скарг та заяви за нововиявленими обставинами.

Заперечуючи проти касаційної скарги у відзиві на скаргу, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну. Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження постановлена відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 364 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення позовних заяв до суду першої інстанції.

До заяви додаються, зокрема документ про сплату судового збору (пункт 2 частини третьої цієї статті).

Частиною третьою статті 366 КАС передбачено, що до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 364 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу. Зміст цих правил такий: суд залишає позовну заяву без руху, зазначивши в ухвалі недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга цієї статті); позовна заява повертається, якщо її недоліки у встановлений судом строк не були усунені (пункт 1 частини четвертої цієї статті).

Розмір судового збору за подання до адміністративного суду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами встановлений підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України ''Про судовий збір''.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовано статтею 133 КАС, частиною першою якої встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Натомість підстави відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати встановлені статтею 8 Закону України ''Про судовий збір''.

Згідно зі статтею 8 Закону України ''Про судовий збір'' в редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VIII (набрав чинності 15.12.2017) (із змінами, внесеними згідно із Законом від 22.05.2018 №2443- VIII) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; {Підпункт "б" пункту 2 частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2443-VIII від 22.05.2018}; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; {Підпункт "в" пункту 2 частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2443-VIII від 22.05.2018}; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 цього Закону).

Норми цієї статті є спеціальними, які встановлюють виключні підстави для відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору. Перелік таких підстав є вичерпним.

Суд апеляційної інстанції, повертаючи заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 за нововиявленими обставинами, правильно застосував норми процесуального права, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Крім того, в касаційній скарзі Прокурор вказує на принцип рівності учасників судового процесу перед законом та судом, в тому числі і щодо сплати судового збору. Зазначає, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, тому судові витрати, що становлять явну перешкоду доступу до правосуддя, якщо це можливо, підлягають скороченню або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відсутність коштів для сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України.

Таким чином, оскільки норми ЗУ «Про судовий збір» встановлюють виключні підстави для відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, а серед переліку осіб, яких суд може звільнити від сплати судового збору органів прокуратури немає, підстави для задоволення клопотання відсутні.

Аргументи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції принципу рівності у доступі до суду через призму надання можливості оскаржити судове рішення з посиланням на факти звільнення судом від сплати судового збору інших учасників справи на різних стадіях судового процесу, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

На час постановлення оскаржуваної у даному касаційному провадженні ухвали суду апеляційної інстанції частиною 3 статті 3 КАС (в редакції, що діє з 15.12.2017) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 132 КАС встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Аналогічним чином це питання було врегульовано і у частині другій статті 87 КАС України в редакції, яка діяла до 15.12.2017.

Водночас, редакція статті 8 Закону України «Про судовий збір», яка до 15.12.2017 встановлювала можливість суду зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати будь яку сторону у справі з врахуванням її майнового стану, від вказаної дати зазнала суттєвих змін на підставі Закону України від 03.10.2017 №2147. ЇЇ нова редакція для вирішення цього питання встановила чіткі критерії, які визначають рівень матеріального забезпечення фізичних осіб, їх приналежність до певної категорії або перелік спорів за їх предметом. У даній справі на час подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами прокурор не відповідав жодному із цих критеріїв.

Отже, відбулися зміни правового регулювання питання звільнення судом сторін у справі від сплати судового збору, тому доводи прокурора щодо забезпечення рівності з посиланням на судові рішення про звільнення від сплати судового збору, які ухвалювались за відмінного правового регулювання, є недоречним.

У цій справі прийнятним є застосування висновку Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зробленому в рішеннях у справі ''Руиз-Матеос против Испании'' (Ruiz-Mateos v. Spain) від 23.06.1993 (Заява №12952/87), у справі ''Екбатані проти Швеції'' (Ekbatani v. Sweden) від 23.10.1996 (Заява №10563/83), у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 (Заява №7460/03), у справі ``Менчинская против Российской Федерации`` (Menchinskaya v. Russia) від 15.01.2009 (Заява №42454/02), у справі ''Станкевич проти Польщі'' (Stankiewicz v. Poland) від 06.04.2006, №46917/99.

За практикою ЄСПЛ, принцип рівності сторін у процесі є лише одним із елементів більш широкого поняття ''справедливий судовий розгляд'', яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (справа Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1996, серія А, №262, с.25, § 63).

Принцип рівності сторін у процесі, в розумінні «справедливого балансу» між сторонами, вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище щодо другої сторони (справа ''Ankerl v. Switzerland'', рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

У пункті 26 Рішення у справі ''Надточій проти України'' (Заява N 7460/03) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, ''Кресс проти Франції'' (Kress v. France), [GC], заява № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; ''Ф.С.Б. проти Італії'' (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, серія A №208-B, п. 33; ''Т. проти Італії'' (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, серія A № 245-C, п.26; та ''Кайя проти Австрії'' (Kaya v. Austria), заява № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Сама лише участь прокурора в судовому процесі за певних обставин може ставити під сумнів дотримання принципу рівності сторін.

У справі ''Menchinskaya v. Russia'' (заява №42454/02) було констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в контексті того, що прокурор втрутився у судове провадження на стадії касаційної інстанції у спорі заявниці з державним органом (спір про соціальні виплати), який також подав аналогічну касаційну скаргу. ЄСПЛ констатував, що втручання прокурора за таких обставин завдало шкоди справедливості судового розгляду і принципові рівності сторін.

Не зайвим буде зазначити про практику ЄСПЛ щодо привілейованої позиції обвинувачення (прокурора) в питанні розподілу судових витрат (справа ''Stankiewicz v. Poland'', рішення від 06.04.2006, № 46917/99).

В контексті цієї справи законодавство Польщі передбачало випадки звільнення прокурора від стягнення з нього (як зі сторони, що програла справу в суді) судового збору на користь сторони, яка виграла справу, у разі коли прокурор приймав участь у справі в якості гаранту правопорядку. Зазначене правило діяло, відповідно до практики Верховного Суду Польщі, якщо прокурор приєднався до другої сторони, а не у разі, коли він виступає самостійним учасником провадження.

Констатуючи порушення у цій справі, ЄСПЛ виходив з того, що Верховний Суд Польщі мав можливість застосовувати відповідне процесуальне законодавство із урахуванням принципу справедливості, зокрема таким чином, щоб знизити зазначене привілейоване становище прокуратури, зважаючи на обставини кожної конкретної справи та законні інтереси осіб, однак цього зроблено не було. У справі наголошується, що органи прокуратури заздалегідь мають привілейоване становище в питанні сплати судового збору. В будь-якому разі працівники органів прокуратури мають спеціальні знання у сфері права та мають доступ до фінансових ресурсів, які суттєво перевищують ті, що доступні приватній особі (пункт 68). Подібні привілеї можуть бути виправдані з точки зору захисту правопорядку. Однак ними не слід користуватися з метою поставити одну зі сторін процесу в завідомо невигідне становище стосовно органів прокуратури (пункт 69).

Отже, за обставин, коли законодавець виключив органи прокуратури з кола платників, що звільняються від сплати судового збору, таке звільнення в разі оскарження у справах, в яких суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення не на користь прокурорів, може розцінюватися як надання їм певних процесуальних переваг перед іншими учасниками процесу. Особливо це стосується адміністративного судочинства, завданням якого є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається встановлено, що на час звернення до суду із заявою національне законодавство не надавало будь-яких процесуальних переваг для прокурорів в частині можливості звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи прокурор звернувся до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не будучи стороною справи, при цьому відповідачами у справі були державні органи - суб`єкти владних повноважень, які приймали участь у розгляді справи на усіх стадіях судового процесу у відповідних інстанціях.

Наведені підходи ЄСПЛ щодо принципу рівності сторін як одного із складників концепції справедливого судового розгляду, значення участі і ролі прокуратури у провадженнях, не пов`язаних із кримінальним обвинуваченням, у взаємозв`язку із частиною першою статті 2 КАС щодо завдання і мети адміністративного судочинства, - свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України ''Про судовий збір''.

Суд наголошує на тому, що правові висновки ЄСПЛ у порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, бо головним обов`язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, а тому доводи скаржника з посиланням на рішення ЄСПЛ є недоречними.

Таку правову позицію висловлено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2020 №9901/511/19 (11-1233заі19).

Також доречно зазначити, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначено з посиланням на статтю 169 КАС про те, що повернення поданої заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, у зв`язку із чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ (08.02.2020), відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 344, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЄ.А. Усенко І.Я.Олендер М.М. Гімон