ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року

м. Київ

справа №400/3957/21

адміністративне провадження № К/990/19967/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок»

про стягнення заборгованості

за касаційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Зуєвої Л.Є., суддів Коваля М.П., Кравця О.О.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У червня 2021 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - Фонд, позивач, скаржник) звернулось до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок» (далі також - відповідач, ПСП «Агрофірма «Роднічок») про стягнення заборгованості у сумі 700870,96 гривень.

2. В обґрунтування позову зазначалось, що відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю та не сплатив самостійно адміністративно-господарські санкції. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік складає 700870,96 грн, з яких адміністративно-господарські санкції - 695308,56 грн та пеня - 5562,40 гривень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року позов задоволено повністю.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю здійснено позивачем з дотриманням чинного законодавства, на підставі наданих самим відповідачем даних. Непроведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Позивач мав у своєму розпорядженні всі необхідні дані для відповідних розрахунків.

5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року апеляційну скаргу ПСП «Агрофірма «Роднічок» задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць самі по собі юридичних наслідків не створюють, а лише зобов`язують суб`єкт господарювання виправити дані звітного документу. У разі, коли звітність не виправлена, то відділення Фонду зобов`язане повідомити територіальний орган Держпраці, який в межах позапланової перевірки встановлює дотримання чи недотримання роботодавцем виконання вимог профільного законодавства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць може свідчити лише про розбіжність в даних звітності, а не про невиконання суб`єктом господарювання встановленого нормативу. Відповідно до Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2017 року № 70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року №466; далі - Порядок проведення перевірки), та статті 19 Закону України «Про основи соцзахисту осіб з інвалідністю», Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки відповідно до діючого законодавства проводити такі перевірки уповноважені органи Держпраці.

7. Таким чином, з огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення законності та додержання балансу інтересів відповідача (суб`єкта приватного права). При цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами.

8. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених в акті перевірки органами Держпраці доказів про недотримання позивачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2020 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

10. На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі позивач вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано у спірних правовідносинах, зокрема, положення статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI), у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов протиправного висновку про те, що Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання позивачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2020 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

11. На підтвердження вказаного, скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18 щодо застосування, зокрема, статті 20 Закону № 875-XII про те, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Верховний Суд у цій справі також вказав, що суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

12. Крім того, Фонд також наголошує на необхідності врахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 19, 20 Закону № 875-XII, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2020 року у справі № 160/8707/19 про необхідність початку відліку строку звернення до адміністративного суду саме з дня виникнення підстав для стягнення несплачених санкцій.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

13. Касаційна скарга надійшла до Суду 1 серпня 2022 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №400/3957/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.

15. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 листопада 2022 року.

16. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

17. 24 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

18. Відповідач зазначає, що оскільки позапланова перевірка Держпраці щодо дотримання відповідачем вимог статей 19, 20 Закону № 875-XII не проводилася та, відповідно, акт перевірки та приписи про усунення виявлених порушень чи розбіжностей з розрахунком адміністративно-господарських санкцій не складалися, то позивач, самостійно розрахувавши адміністративно-господарські санкції без дотримання процедури, передбаченої чинним законодавством, перевищив свої повноваження та передчасно, не маючи на те законних підстав, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних та власні судження, що є неналежним доказом у розумінні процесуального закону, звернувся до суду із позовом.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

19. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 9 лютого 2021 року відповідач подав до позивача звіт за 2020 рік про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю форми 10-ПОІ.

20. За даними вказаного Звіту середньооблікова кількість штатних працівників - 666 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 28 осіб, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати - 27 осіб.

21. Проте, за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 23 особи.

22. З метою усунення розбіжностей, виявлених в інформації відповідача та Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, позивач направив відповідачу лист про усунення розбіжностей №06.2-10/02/696 від 7 квітня 2021 року.

23. Листом від 22 квітня 2021 року відповідач повідомив позивача, що у звіті форми 10-ПОІ правильно вказано 28 осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві у 2020 році більше шести місяців. До листа додано список осіб з інвалідністю за 2020 рік.

24. Враховуючи надану відповідачем інформацію, позивач розрахував середньооблікову кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 24 особи.

25. Саме вказане значення позивач взяв за основу розрахунку адміністративно-господарських санкцій та пені.

26. За невиконання вказаного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач нарахував 700870,96 грн, з яких адміністративно-господарські санкції - 695308,56 грн та пеня - 5562,40 гривень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

27. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

28. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

29. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на таке.

32. Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

34. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

35. Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

36. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

37. Відповідно до статті 15 Європейської соціальної хартії (переглянутої), Страсбург, 3 травня 1996 року (Хартію ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року; European Social Charter) з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема:

1. вжити необхідних заходів для забезпечення особам з інвалідністю орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;

2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу осіб з інвалідністю і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб осіб з інвалідністю, або, коли це видається неможливим у зв`язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;

3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

38. Закон № 875-ХІІ (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

39. Колегія суддів звертає увагу, що практика Верховного Суду щодо застосування положень цього Закону сформована, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, від 13 березня 2018 року у справі № 809/1377/17, від 10 липня 2018 року у справі №П/811/722/17 та від 27 листопада 2018 року у справі № П/811/698/17.

40. Так, статтею 17 цього Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

41. Статтею 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

42. Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

43. Відповідно до частини дев`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, у яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

44. Крім цього, статтею 20 вказаного вище Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

45. Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості визначена Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року (в редакції від 10 квітня 2019 року).

46. Так, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

47. Згідно з пунктом 4 Порядку зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2017 року № 70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 466) розгляд питання щодо зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, які використовують найману працю, та господарським об`єднанням, до складу яких входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, здійснюється територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) протягом 30 календарних днів після подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі наявності розбіжностей показників у звітах про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю відділення Фонду протягом десяти календарних днів після виявлення розбіжностей повідомляє письмово підприємство, установу, організацію, фізичну особу, яка використовує найману працю, та господарське об`єднання, до складу якого входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, територіальний орган Держпраці, про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період.

48. Таким чином, у разі надходження звіту від роботодавця, територіальне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у термін до 30 календарних днів приймає рішення щодо зарахування чи незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць. У випадку, коли ж у показниках звіту наявні розбіжності, то відділення Фонду повідомляє не лише суб`єкта, що звітує, а й відповідний територіальний орган Держпраці.

49. Частиною восьмою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

50. Механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» регламентовано Порядком проведення перевірки.

51. Предметом проведення перевірки, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

52. Однією із підстав для проведення позапланової перевірки суб`єкта господарювання для встановлення виконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є невиправлення помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення Фонду (пункт 9 Порядку проведення перевірки).

53. Відповідно до пункту 16 Порядку проведення перевірки у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

54. Пунктом 17 вказаного Порядку визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

55. З огляду на вищенаведені положення законодавства України колегія суддів робить висновок, що саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Підставою для призначення територіальним органом Держпраці позапланової перевірки є, зокрема, повідомлення відділення Фонду про невиправлення помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення Фонду щодо незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

56. Як установлено судами попередніх інстанцій, 9 лютого 2021 року ПСП «Агрофірма «Роднічок» направило до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПОІ за 2020 рік. У подальшому, відділенням Фонду було виявило розбіжності у поданому звіті та повідомило підприємство про їх наявність та необхідність уточнення. Повідомлення стосовно незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць до територіального органу Держпраці не направлялося, що є порушенням пункту 4 Порядку зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

57. При цьому, як обґрунтовано було зазначено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що лист-відповідь ПСП «Агрофірма «Роднічок» за № РД/Ис-109 від 22 квітня 2021 року (а.с. 23) про правильність зазначених даних на повідомлення відділення Фонду стосовно виявлених розбіжностей у звіті свідчить про виконання суб`єктом господарювання обов`язку щодо виправлення поданої звітності, оскільки виправлення звітності, за своєю суттю, це внесення якісних чи кількісних змін до її змісту, що у листі - відповіді ПСП «Агрофірма «Роднічок» за № РД/Ис-109 було відсутнє.

58. Надіславши лист від 22 квітня 2021 року, ПСП «Агрофірма «Роднічок» не виправила звітність, подану до позивача 9 лютого 2021 року, а тому позивач повинен був направити інформацію до територіального органу Держпраці, який передусім, в межах наданих йому Законом повноважень повинен був провести позапланову перевірку відповідача на предмет дотримання виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Однак позивач повідомлення до територіального органу Держпраці з приводу не виправлення звітності не направив, а тому факт дотримання чи недотримання ПСП «Агрофірма «Роднічок» визначених нормативів у порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством, не встановлено, що свідчить про недотримання позивачем частини восьмої статті 19 Закону № 875-ХІІ та пунктів 2, 9, 16, 17 Порядку проведення перевірки.

59. Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу на те, що повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць самі собою юридичних наслідків не створюють, а лише зобов`язують суб`єкта господарювання виправити дані звітного документу. У разі, коли звітність не виправлена, то відділення Фонду зобов`язане повідомити територіальний орган Держпраці, який у межах позапланової перевірки встановлює дотримання чи недотримання роботодавцем виконання вимог законодавства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць може свідчити лише про розбіжність у даних звітності, а не про невиконання суб`єктом господарювання встановленого нормативу.

60. Після затвердження постановою Кабінету міністрів України №466 від 5 червня 2019 року «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

61. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2020 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

62. Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, правильно застосував норми матеріального права, а саме положення статей 19, 20 Закону № 875-XII, та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення.

63. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги позивача стосовно незастосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI, виходячи із такого.

64. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону 5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

65. На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Цим же Наказом затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Пунктами 5, 6 цього Порядку передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

66. Тобто, положення пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI стосуються подання територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Державної служби зайнятості) інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення відповідно до форми звітності №3-ПН, водночас у справі, яка розглядається, спірне питання стосується подання звітності до територіального органу Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за формою 10-ПОІ відповідно до статей 18, 19 Закону № 875-XII.

67. З огляду на вищезазначене, положення пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI до спірних відносин не застосовуються.

68. Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18, оскільки спір у вказаній справі стосувався дотримання строків подання до Фонду звіту за формою №10-ПОІ стосовно відкриття вакансії, призначеної для працевлаштування особи з інвалідністю, водночас спір у справі, яка розглядається, стосується не зарахування Фондом кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання позивачем нормативу таких робочих місць у зв`язку із виявленням розбіжностей під час подання до Фонду звітності за формою №10-ПОІ та не усунення їх відповідачем.

69. Крім того, колегія суддів відхиляє посилання позивача на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 19, 20 Закону № 875-XII, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2020 року у справі № 160/8707/19, про необхідність початку відліку строку звернення до адміністративного суду саме з дня виникнення підстав для стягнення несплачених санкцій, оскільки таке питання судом апеляційної інстанції взагалі не вирішувалося. З оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не вбачається, що цей суд ставив під сумнів дотримання позивачем строків звернення до суду із позовом стосовно стягнення заборгованості у сумі 700870,96 гривень за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

70. Тому, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок» про стягнення заборгованості, а доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.

71. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

72. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

75. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа