Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.09.2018 року у справі №826/3720/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2018 року

Київ

справа №826/3720/17

касаційне провадження №К/9901/40537/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2017 (суддя - Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (головуючий суддя - Оксененко О.М., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі за поданням Головного управління ДФС у місті Києві до Приватного підприємства «Ресурс Буд» (далі - Підприємство) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,

УСТАНОВИВ:

14.03.2017 Управління звернулось до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості арешту майна Підприємства.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 14.03.2017 відмовив Управлінню у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, залишив подання без руху з підстав його невідповідності вимогам та встановив Управлінню строк для усунення недоліків подання до 17:00 год. 15.03.2017.

Згідно розписки представника Управління ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2017 була отримана ним 15.03.2017 об 16:30.

15.03.2017 об 16:42 год. Управління подало до Окружного адміністративного суду міста Києва клопотання про продовження строку для усунення недоліків подання до 17:00 год. 16.03.2017.

16.03.2017 Управління подало до Окружного адміністративного суду міста Києва клопотання про звільнення від сплати судового збору, на підтвердження чого надало службову записку начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 29.03.2017 повернув подання Управління на підставі частини четвертої статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Управлінням не були усунуті недоліки подання, а саме - не надано документ про сплату судового збору у визначеному Законом порядку та розмірі.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.09.2017 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2017 залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про повернення подання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що подання органу доходів і зборів про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків не входить до переліку подань, визначеного частиною другою статті 3 Закону України «Про судовий збір», за які судовий збір не справляється, а органи доходів і зборів не мають пільг щодо сплати судового збору відповідно до статті 5 вказаного Закону.

Управління оскаржило ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.11.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи невідповідність ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанції нормам процесуального права, Управління посилається на те, що суди не врахували фінансового становища податкового органу, з урахуванням того, що у строки, визначені на розгляд подання (не пізніше, ніж протягом 96 годин), Управління фактично не може здійснити перерахування коштів на сплату судового збору. Також, скаржник вказує на те, що відповідно до кошторису Управління на момент звернення з поданням до суду видатки на сплату судового збору по КЕКВ 2800 становили 660,00 грн.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31.08.2018 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 04.09.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У розумінні статті 2 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) подання визначено як форму звернення до суду органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень.

Отже, подання як форма звернення до суду, передбачена Кодексу адміністративного судочинства України. Ця ознака покладена в основу визначення понять «судовий збір» та «платник судового збору».

Указане подання Закон України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносить до об'єктів, за які судовий збір не справляється, а органи Державної фіскальної служби України - до осіб, для яких встановлено пільги щодо сплати судового збору.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що подання органу Державної фіскальної служби України, передбачене статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є об'єктом справляння судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинно містити: найменування адміністративного суду; найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку заявника; найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку, якщо такий відомий, відносно сторони, до якої застосовуються заходи, передбачені частиною першою цієї статті; підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника; перелік документів та інших матеріалів, що додаються; підпис уповноваженої особи суб'єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

У частині, що не врегульована статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), вимоги до подання визначається загальними нормами, зокрема, статтею 106 цього Кодексу, частиною третьою якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору.

Згідно з абзацами 1, 2 частини четвертою статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі недотримання вимог частини третьої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

Приймаючи рішення про повернення подання суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Управління в установлений судом строк не усунуло недоліки подання, документа про сплату судового збору не надало.

Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, з огляду на наступне.

Управління є територіальним органом ДФС, тобто є державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для несплати суб'єктом владних повноважень судового збору.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у звільнення від сплати судового збору та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку). Держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Таким чином, доводи Управління викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2017 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017, тому у її задоволенні слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2017 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна