Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2019 року у справі №161/3927/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2019 року

Київ

справа №161/3927/17

адміністративне провадження №К/9901/15564/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 161/3927/17

за позовом ОСОБА_1

до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (у складі колегії суддів: Попка Я. С., Хобор Р. Б., Сеника Р. П. )

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

10 березня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому, із урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

визнати неправомірними дії відповідача щодо утримання з належної йому пенсії у січні-лютому 2017 року 2517,53 грн. ;

скасувати рішення відповідача про стягнення з нього зазначеної суми як таке, що прийняте з порушенням Законів України;

зобов'язати відповідача у триденний термін перерахувати на відкриту у банківській установі на його ім'я для виплати пенсії банківську картку 2517,53
грн. неправомірно утриманої пенсії та пеню у розмірі 95,66 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо проведення утримань з пенсії ОСОБА_1 у січні-лютому 2017 року. Визнано незаконним та скасовано рішення начальника Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 грудня 2016 року б/н. Зобов'язано Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області повернути ОСОБА_1 безпідставно утриману суму пенсії у розмірі 2517 грн. 53 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що необхідною умовою повернення надмірно виплачених сум пенсії є, зокрема, зловживання з боку пенсіонера щодо підроблених документів або подання свідомо неправдивих відомостей. Таким чином, суд першої інстанції вважає, що відповідачем не доведений факт зловживань з боку позивача. Відтак позовні вимоги щодо визнання дій відповідача неправомірними, визнання незаконним та скасування рішення начальника Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 грудня 2016 року, зобов'язання відповідача повернути безпідставно утриману суму пенсії у розмірі 2517,53 грн. є обґрунтованими і підлягають до задоволення. Разом з тим, інші позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задоволено. Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання повернути утримані з пенсії кошти відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при призначенні пенсії позивачу було роз'яснено та він зобов'язався, що у випадку працевлаштування він повинен повідомити в управління Пенсійного фонду для проведення перерахунку його пенсії. Однак, повідомлення від ОСОБА_1 про його працевлаштування до відповідача не надходило, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 грудня 2016 року б/н про утримання надміру виплачених сум пенсій ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 31 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/3927/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Гриців М. І. та Коваленко Н. В.

Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 161/3927/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 травня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 з 10 червня 2010 року перебуває на обліку в Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Листом Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №01/02-15 від 03 січня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що згідно даних системи персоніфікованого обліку індивідуальних відомостей застрахованих осіб він (позивач) працевлаштований з 28 вересня 2016 року, про що не повідомлено Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Внаслідок чого виникла переплата пенсії, а саме відрахування в період роботи в розмірі 15%, відповідно до пункту 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року за період з 28 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року в сумі 3277 грн. 61 коп. Позивачу було запропоновано добровільно повернути переплачені кошти, а у разі невиконання цієї пропозиції, у місячний строк дана переплата буде утримуватися з 01 лютого 2017 року за рішенням Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в розмірі 20 % пенсії за віком щомісяця до повного погашення.

Рішенням начальника Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області б/н від 30 грудня 2016 року про утримання надміру виплачених сум пенсій було установлено, що ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року переплачена сума пенсії і розмірі 3277,61 грн. у зв'язку з неповідомленням про працевлаштування на роботу. У разі ненадходження коштів від пенсіонера протягом місяця з дня його повідомлення про прийняття цього рішення утримувати переплату в розмірі 20% пенсії щомісячно, починаючи з 01 лютого 2017 року до повного погашення.

На підставі вищевказаного рішення Луцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області у січні-лютому 2017 року з пенсії ОСОБА_1 були проведені утримання.

У березні 2017 року Луцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області ОСОБА_1 були повернуті 15% від пенсії як непрацюючому з 09 грудня 2016 року в сумі 772,2 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовив у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що головним аргументом у зазначеному спорі є положення частини 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV, яка надає територіальним органам Пенсійного фонду України право стягувати суми пенсій, надмірно виплачені лише внаслідок зловживань пенсіонера, а у цій справі суди попередніх інстанцій жодних зловживань позивача не знайшли, а отже і підстав для прийняття рішення щодо стягнення сум надміру виплаченої пенсії з пенсіонера у суб'єкта владних повноважень не було. Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

23 серпня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках передбачених статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

Статтею 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV встановлено обов'язок пенсіонерів повідомити територіальні органи Пенсійного фонду України про зміну даних, що вносяться до їх персональної облікової картки в систему персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, про виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу заінтересованої особи, протягом 10 днів з моменту виникнення таких обставин.

Заяву зазначеного змісту підписує кожен пенсіонер при призначенні пенсії, а також надбавок та підвищень до неї.

У відповідності до абзацу 2 пункту 2.21 "Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій" №22-1 від 25 листопада 2005 року у разі працевлаштування (початку діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи-підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, сума пенсії, яка надміру виплачена, повертається лише у двох випадках - коли вона виплачена внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних відомостей.

Разом з цим, відповідно до статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно із статтею 102 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.

У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

статтею 102 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII визначено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має достеменно встановити факт переплати пенсії у зв'язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону.

Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV розмір відрахувань пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати. З пенсії може бути відраховано не більше як 50 % її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. В усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більше як 20% пенсії.

Враховуючи викладене вище правове регулювання колегія суддів Верховного Суду зазначає, що якщо після працевлаштування пенсіонер не повідомив про це територіальне управління за місцем проживання і внаслідок цього утворилась переплата пенсійних сум, управління Пенсійного фонду має право прийняти рішення про утримання з пенсії сум переплат в межах 20 відсотків пенсії щомісячно.

У пенсійній справі кожного пенсіонера є зобов'язання, за яким він має право своєчасно повідомляти органи, що призначають та виплачують пенсію, про прийняття на роботу, звільнення з місця роботи, зміни в складі сім'ї, зміну місця проживання та інші обставини, що можуть вплинути на його пенсійне забезпечення.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що при призначенні пенсії позивачу було роз'яснено та він зобов'язався, що у випадку працевлаштування він повинен повідомити в управління Пенсійного фонду для проведення перерахунку його пенсії.

Також встановлено, що згідно наказу № 8 від 27 вересня 2016 року, виданого ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_1 прийнято на роботу завідувачем господарства з 28 вересня 2016 року. Наказом ФОП ОСОБА_2 № 10 від 08 грудня 2016 року ОСОБА_1 з 08 грудня 2016 року звільнено з роботи.

Враховуючи наведені правові норми чинного законодавства, та те, що повідомлення від ОСОБА_1 про його працевлаштування до відповідача не надходило, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 грудня 2016 року б/н про утримання надміру виплачених сум пенсій ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки" (SPACEK, s. r. o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: М. І. Гриців

Н. В. Коваленко