ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №П/811/1839/16

адміністративне провадження №К/9901/41754/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 (Головуючий суддя - К.М. Притула)та на ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 (Колегія у складі суддів: О.М. Лукманова, Л.А. Божко, І.Ю. Богданенко)у справі №П/811/1839/16за позовомОСОБА_2до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - ОДПІ)провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ОДПІ, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.10.2016 №18869-13, №18899-13, №18897-13 та №18898-13.

Позов обґрунтований відсутністю правових підстав сплачувати визначені відповідачем суми земельного податку, оскільки він не є власником земельної ділянки. Натомість, у його власності перебуває тільки будівля, яка розташована на цій земельній ділянці.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017, у задоволені позову відмовлено, виходячи із того, що позивач як власник нежилого приміщення є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Ставки земельного податку застосовані вірно, зокрема згідно із рішеннями міської ради. Судом апеляційної інстанції зауважено, що контролюючим органом визначений позивачу податок на землю за 2013 рік з урахуванням 1095 днів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а позов задовольнити. Вказується, що в нього відсутній законодавчо обумовлений обов'язок сплачувати податок на землю, так як відповідач єдиною підставою для нарахування податку визначив відомості Реєстру права власності на нерухоме майно та лист Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради від 18.10.2016 №1100/06, замість даних державного земельного кадастру; він не є в розумінні положень пункту 286.5 статті 285 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платником вказаного податку, адже не є власником земельної ділянки на якій розташований належний йому на праві приватної власності об'єкт нерухомості. В додаткових письмових поясненнях до своєї касаційної скарги, позивач зауважує про неможливість застосування до даних правовідносин положень Земельного та Цивільного кодексів України, при цьому вважає за можливе, за умови виникнення спору щодо платності за використання земельної ділянки, розглядати його справу в порядку цивільного судочинства.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14.10.2011 позивачем, на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі придбано у Закритого акціонерного товариства Кіровоградське підприємство "Техносерсвіс" будівлю магазину продовольчих і непродовольчих товарів, загальною площею 201,8 кв. м., що розташований на земельній ділянці площею 1000,00 кв. м. (кадастровий номер - НОМЕР_1), яка на момент розгляду даної справи знаходиться у постійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею, серії НОМЕР_2, виданого 11.04.1996 Олександрійською міською радою народних депутатів.

З урахуванням наведеного, відповідачем 27.10.2016, на підставі рішення Олександрійської міської ради від 23.01.2015 за №1528, зі змінами, внесеними рішенням Олександрійської міської ради від 13.02.2015 за №1590, прийняті податкові повідомлення-рішення №18896-13, №18899-13, №18897-13, №18898-13, якими позивачу визначено суму грошового зобов'язання із земельного податку фізичних осіб: за 2013 рік на суму 645 грн. 49 коп. (1% від нормативної грошової оцінки); за 2014 рік на суму 3579 грн. 52 коп. (1% від нормативної грошової оцінки); за 2015 рік на суму 13412 грн. 40 коп. (3% від нормативної грошової оцінки); за 2016 рік на суму 19219 грн. 87 коп. (3% від нормативної грошової оцінки).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному пункту 286.5 статті 286 ПК України.

Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

У відповідності до положень пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту
14.1 статті 14 ПК України).

На підставі викладених норм суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на викладені норми права, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, прийняті ОДПІ спірні в даній справі податкові повідомлення-рішення є законними та скасуванню не підлягають.

При цьому не приймаються до уваги доводи позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Земельного чи Цивільного Кодексів України, так як вказаними положеннями врегульовані правовідносини набуття права користування земельної ділянки, що в даному разі виникає з моменту набуття позивачем у власність об'єкту нерухомості, що на ній розташований.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від
08.06.2016 (справа №21-804а16) та від 12.09.2017 (справа №21-3078а16).

Інші доводи позивача, які наведені, зокрема, у письмових поясненнях, такі як необхідність розгляду даної справи у порядку цивільного судочинства, тому що правильною є практика реалізації органами місцевого самоврядування принципу платності за неправомірне використання земельної ділянки, а не шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, не приймаються Верховним Судом, оскільки спір, що виник між сторонами є суто адміністративним.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.......................................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду