Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.12.2018 року у справі №243/558/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №243/558/17

адміністративне провадження №К/9901/37434/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 3 квітня 2017 року (головуючий суддя - Хаустова Т.А.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2017 року (головуючий суддя - Васильєва І.А., судді: Ханова Р.Ф., Ястребова Л.В.)

у адміністративній справі № 243/558/17 за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління ПФУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати протиправними дії Управління ПФУ (в частині припинення виплати пенсії) та визнати протиправною його ж бездіяльність в частині невиплати пенсії з березня 2016 року, зобов'язати Управління ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість починаючи з березня 2016 року, звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць

Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 3 квітня 2017 року, з урахуванням ухвали Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року про виправлення описки в постанові, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо невиплати пенсії позивачу з 1 березня 2016 року, зобов'язано Управління ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість за період, починаючи з 1 березня 2016 року, на рахунок, відкритий позивачем раніше у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України». Постанову суду в частині присудження виплати позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1 445,26 грн. допущено до негайного виконання, та зобов'язано Управління ПФУ в місячний термін після набуття законної сили цією постановою подати до суду звіт про виконання цієї постанови.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління ПФУ подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що дії пенсійного органу узгоджуються з приписами Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа згідно з довідкою від 4 серпня 2016 року № НОМЕР_1. Зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2, а фактичне місце проживання - АДРЕСА_1.

За заявою ОСОБА_1 пенсійна справа взята на облік в Управлінні ПФУ та останній виплачувалась пенсія щомісяця в період до 1 березня 2016 року, в подальшому її виплату припинено.

Підставою для припинення виплати став лист Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29 лютого 2016 року за вих. №875/02-3/34 та інформація Служби Безпеки України до з'ясування обставин місця фактичного проживання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що припинення виплати пенсії відбулось без прийняття пенсійним органом відповідного рішення та не з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена без прийняття органом Пенсійного Фонду України відповідного рішення та не з підстав, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на неправомірність таких дій відповідача. Інших доводів незаконності судових рішень у даній справі касаційна скарга не містить.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.

Колегія суддів вважає правомірним застосування судами до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 3 квітня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

В.М. Кравчук

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду