ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 140/170/23

адміністративне провадження № К/990/24525/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №140/170/23

за позовом директора Музею історії сільського господарства ОСОБА_1

до голови Волинської обласної ради ОСОБА_2

про визнання публічного звинувачення протиправним і зобов`язання спростувати інформацію,

за касаційною скаргою директора Музею історії сільського господарства ОСОБА_1

на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року (головуючий суддя: Смокович В.І.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року (суддя-доповідач: Мікула О.І., судді: Курилець А.Р., Пліш М.А.).

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У січні 2023 року директор Музею історії сільського господарства ОСОБА_1. звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до голови Волинської обласної ради ОСОБА_2., у якому просив:

- визнати протиправними дії-бездіяльність відповідача щодо публічного звинувачення його у присвоєнні (заволодінні шляхом зловживання службовим становищем) чужого майна на суму: 450 000,00 гривень, вчинене шляхом повідомлення через офіційне інтернет-видання «Перший» 5 березня 2021 року;

- зобов`язати відповідача публічно спростувати ці звинувачення щодо позивача у той самий публічний спосіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач висловив публічне обвинувачення щодо позивача, а саме: звинуватив директора Музею історії сільського господарства ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном на суму: 450000,00 грн, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 191 Кримінального кодексу України.

Таке звинувачення, на переконання позивача, не має жодних об`єктивних підтверджень.

З метою врегулювання спірних правовідносин позивач неодноразово подавав звернення до відповідача, проте всі вони залишились без належного реагування.

Тож, вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом задля їхнього захисту.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в цій справі на підставі частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року апеляційну скаргу директора Музею історії сільського господарства ОСОБА_1. залишено без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року про відмову у відкритті провадження у цій справі - без змін.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив із того, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спірні правовідносини регулюються положеннями Цивільного процесуального кодексу України (далі - «ЦПК України»).

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, директор Музею історії сільського господарства ОСОБА_1. звернувся із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі директор Музею історії сільського господарства ОСОБА_1. просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування поданої касаційної скарги позивач вказує на те, що судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних судових рішень, було порушено норми процесуального права, ухвала окружного суду і постанова апеляційного суду є незаконними, а висновки судів про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є помилковими.

У відзиві на касаційну скаргу голова Волинської обласної ради ОСОБА_2. просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю висновків судів попередніх інстанцій щодо того, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

II. Мотиви Верховного Суду

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі.

Такий висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що цей спір має бути розглянутий у порядку ЦПК України, адже він стосується спростування недостовірної інформації та захисту честі, гідності й ділової репутації особи. Тож, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги директора Музею історії сільського господарства ОСОБА_1. про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

В контексті порушеного питання Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України так визначають ключові терміни порушеного питання юрисдикції спору:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Верховний Суд зауважує, що з метою визначення суті спірних правовідносин варто здійснити аналіз підстав та предмету цього позову, які викладені у позовній заяві, а також проаналізувати долучені докази до неї.

З матеріалів справи вбачається, що директор Музею історії сільського господарства ОСОБА_1. звернувся до суду задля визнання протиправними дій-бездіяльності відповідача щодо звинувачення позивача у присвоєнні чужого майна на суму: 450000,00 грн, вчиненого шляхом повідомлення через офіційне інтернет-видання «Перший» 5 березня 2021 року, а також зобов`язання відповідача публічно спростувати указане звинувачення.

Тож, позивач ОСОБА_1 у контексті порушеного питання вступив у спірні правовідносини з відповідачем щодо висловлення останнім твердження, яке позивач вважає недостовірною інформацією, а також просить суд зобов`язати відповідача спростувати її у той самий спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України (далі - «ЦК України») кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 201 ЦК України визначено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Варто зауважити, що приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З наведеного висновується, що суть спору, ініційованого позивачем, стосується питання спростування недостовірної інформації, яку щодо нього поширив відповідач.

Варто наголосити, що аналіз змісту підстав цього позову свідчить, що позивач не оскаржує дії, рішення чи бездіяльність голови Волинської обласної ради ОСОБА_2. з підстав порушення останніми владних повноважень у сфері публічно-правових відносин. Указаний позов, як вбачається з нього, обґрунтований поширенням відповідачем неправдивих, за переконанням позивача, відомостей щодо директора Музею історії сільського господарства ОСОБА_1. та висловлення звинувачень стосовно нього, а тому спрямований на вирішення спору у сфері приватно-правових відносин та покликаний захистити немайнові права позивача.

Тож, цей спір має бути вирішено у порядку цивільного судочинства, адже стосується захисту немайнових прав позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що цей спір не є публічно-правовим, а тому його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

До того ж, суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що спір, ініційований позивачем, має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Тож, суди попередніх інстанцій не допустили порушення процесуального права, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті адміністративного провадження у цій справі.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій постановлено законні й обґрунтовані судові рішення, з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваним судових рішень відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу директора Музею історії сільського господарства ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі №140/170/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду