Історія справи
Ухвала КАС ВП від 19.06.2018 року у справі №816/400/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 червня 2018 року
Київ
справа №816/400/17
адміністративне провадження №К/9901/40364/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЛубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ОДПІ)на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 (суддя С.С. Бойко)та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 (Колегія у складі суддів: І.С. Чалий, Я.В. П'янова, В.В. Зеленський)у справі №816/400/17за позовомОСОБА_2доОДПІпроскасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 24.06.2016 № 126443-17 про сплату податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичним особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості у сумі 6348 грн. 22 коп. за 2015 рік.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України) зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017, позов задоволено.
Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення з підстав визначених у підпункті 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України обмежень, пов'язаних із процедурним порядком застосування до позивача податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у 2015 році.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, оскільки вважає, що об'єктом оподаткування є належний позивачу, згідно із відомостей Держаного реєстру прав на нерухоме майно, на праві приватної власності нежитлове приміщення загальною площе. 521,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майно), а тому у відповідності до вимог положень ПК України оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та не підлягає скасуванню.
Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОДПІ 24.06.2016 на підставі рішення позачергової сорок восьмої сесії шостого скликання Лубенської міської ради від 14.01.2015 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» винесено податкове повідомлення-рішення №126443-17, яким ОСОБА_2, як власниці майна, визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300" за 2015 рік у розмірі 6348 грн. 22 коп.
Рішенням Головного управління ДФС у Полтавській області від 15.12.2016 № 1330/М/16-31-10-05-1120 оскаржене позивачем у адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а його скарга - без задоволення.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо податку на майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим періодом лише 2016 рік.
Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.
Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 - без змін.
2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П.Юрченко
І.А.Васильєва
С.С.Пасічник
Судді Верховного Суду