Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2018 року

Київ

справа №433/1439/17

адміністративне провадження №К/9901/1522/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про зобов'язання здійснити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Троїцького районного суду Луганської області у складі судді Певної О.С. від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ястребової Л.В., Гайдар А.В., Компанієць І.Д. від 04 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про зобов'язання здійснити певні дії та просив суд здійснити перерахунок пенсії згідно постанови Троїцького районного суду Луганської області від 16 травня 2011 року та виплатити недоотримані кошти на день винесення рішення суду.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Троїцького районного суду Луганської області від 16 травня 2011 року зобов`язано УПФУ в Троїцькому районі Луганської області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії як інваліду війни 2 групи та особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, однак, пенсія позивачу виплачується не на підставі постанови суду про її перерахунок.

Постановою Троїцького районного суду Луганської області від 10 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року постанову Троїцького районного суду Луганської області від 10 жовтня 2017 року змінено, позовні вимоги ОСОБА_2 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію як інваліду - ліквідатору ЧАЕС ІІ групи відповідно до рішення Троїцького районного суду від 16.05.2011 року з 01.10.2011 року по 27.02.2017 року залишено без розгляду, в іншій частині постанову Троїцького районного суду Луганської області від 10 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення Троїцького районного суду від 16 травня 2011 року вичерпало свою дію з прийняттям нових законодавчих змін в однопредметних правовідносинах.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Троїцького районного суду Луганської області від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року та задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для осіб що беруть участь у його справі, відтак зменшення пенсійних виплат позивачу є протиправним.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами встановлено, що постановою Троїцького районного суду Луганської області від 16 травня 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області зобов'язано здійснити перерахунок та виплату основної пенсії позивачу.

Судами встановлено, що на виконання постанови Троїцького районного суду від 16 травня 2011 року було видано виконавчий лист, який знаходився на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 24 квітня 2012 виконання постанови Троїцького районного суду від 16 травня 2011 року було закінчено. Ця постанова в судовому порядку оскаржена не була.

Судами у цій справі встановлено, що позивач 21 квітня 2017 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії відповідно до постанови Троїцького районного суду Луганської області від 16 травня 2011 року в справі № 2-а-263/11.

Відповідач листом від 22 травня 2017 року повідомив позивача, що управлінням здійснено відповідний перерахунок до 01 листопада 2011 року, надалі - зазначене судове рішення вичерпало свою дію у зв'язку з прийняттям нових законодавчих змін в однопредметних правовідносинах.

Частиною другою статті 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом третім статті 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення, зокрема, політики у сфері соціального захисту.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) (в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), позивач, як особа, віднесена до 1 категорії мав право на отримання пенсії як інвалід ІІ групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а також на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законами України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року, «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року, «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року, «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року (зі змінами внесеними Законом від 31 липня 2014 року), «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року встановлено, що у 2011 - 2015 роках положення, зокрема, статей 50, 54 Закону № 796- XII, застосовуються у порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 - 2015 роки.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У рішенні Конституційного суду України по справі № 18/183-97 від 03 жовтня 1997 року зазначається, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Суди першої та апеляційної інстанцій правомірно прийшли до висновку, що Кабінет Міністрів України уповноважений на підставі конкретних положень закону, прийнятого Верховною Радою України, та з метою забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту визначати розміри соціальних виплат. Відповідні акти Кабінету Міністрів України є обов`язковими для виконання (частина перша статті 117 Конституції України).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини "ОСОБА_3 проти України" (№ 43331/12) зазначено про те, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акта, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Зменшення розміру пенсії могло бути обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася Україна.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Троїцького районного суду Луганської області від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її підписання.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко