ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №813/3978/17

адміністративне провадження №К/9901/53375/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробнича фірма «Орус»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 (судді - Бруновська Н.В., Гулид Р.М., Кузьмич С.М.)

у справі №813/3978/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробнича фірма «Орус»

до Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-Виробнича фірма «Орус (далі Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі ДФС) від 12.10.2017.

Позов мотивовано тим, що відповідачем застосовано до Товариства штрафні санкції за порушення вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» поза межами встановленого статтею 250 Господарського Кодексу України строку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року (суддя-Карпяк О.О.) позов задоволено:

-визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС від 12.10.2017 року №0017961403;

-стягнуто на користь позивача судовий збір в розмірі 1 600 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 задоволено апеляційну скаргу ДФС, постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року. При цьому скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог невірно застосувавши положення статті 250 Господарського Кодексу України.

ДФС у своїх запереченнях вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної ДФС документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, складено акт від 20.09.2017.

В акті викладено висновки контролюючого органу зокрема про те, що під час перевірки діяльності позивача виявлено порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині несвоєчасного надходження ( ненадходження) товару по імпорту від фірми-нерезидента Infa Nutzfahrzeuge GmbH (Deutchland) по контракту від 19.07.2013 року №03/13, від фірми нерезидента Al Najdain FZE (OAE) по контракту від 22.04.2013 року №02/13.

На підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України і статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» 12.10.2017 ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення №0017961403, яким до позивача застосовано пеню за порушення строку розрахунку в сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 98 179, 99 грн.

Не заперечуючи щодо наявності в діяльності Товариства порушень вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» щодо строків та умов завершення імпортної операції, позивач оскаржує законність прийнятого ДФС повідомлення-рішення виключно з підстав його прийняття поза межами встановленого статтею 250 Господарського Кодексу України терміну.

Статтею 250 Господарського Кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення позивачем зовнішньоекономічних контрактів) визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, частиною 2 статті 250 Господарського Кодексу України обумовлено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

З огляду на зміст спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що при перевірці рішень контролюючих органів щодо накладення пені передбаченої положеннями статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за порушення розрахунків в іноземній валюті не застосовуються строки передбачені статтею 250 Господарського Кодексу України та що відповідачем нараховано пеню в межах встановленого статтею 102 Податкового Кодексу України строку.

Судом апеляційної інстанції, у відповідності до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховано висновки щодо застосування норм права, зокрема положень статті 250 Господарського Кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду.

Так в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №808/2561/17 зазначено що з набранням чинності ПК України, положення ч.1 ст. 250 ГК України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій, на нарахування штрафних санкцій (пені) за порушення валютного законодавства, в тому числі на нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не розповсюджуються.

Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справу №808/2535/17.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не спростовують правильність доводів суду апеляційної інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регламентує спірні правовідносини та не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Що стосується заявленого позивачем клопотання про передачу справи №813/3978/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає відсутніми підстави для його задоволення з огляду на таке.

Підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 346 КАС України.

Як вже зазначалось вище, Верховним Судом в постановах у справах №808/2561/17 та №808/2535/17 висловлено правову позицію про неможливість до застосування до спірних правовідносин положень статті 250 Господарського Кодексу України щодо строків нарахування пені за порушення валютного законодавства і колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати.

Водночас, відсутні підстави вважати, що справа №813/3978/17 містить виключну правову проблему щодо застосування положень статті 250 Господарського Кодексу України і така передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробнича фірма «Орус» про передачу справи №813/3978/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробнича фірма «Орус» залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер