Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №530/1280/17

адміністративне провадження №К/9901/48701/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення дій за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Зіньківського районного суду Полтавської області у складі судді Должко С.Р. від 11 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Бартош Н.С., Мінаєвої О.М., Курило Л.В. від 22 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, у якому просив:

визнати протиправними та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України, викладене у листі від 12 липня 2017 року № 15/2-2420, щодо відмови нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_2;

визнати протиправним та скасувати рішення Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, викладене у листі від 26 липня 2017 року № 4/1700, щодо відмови нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_2;

зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України призначити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з установленням інвалідності II групи.

Позовна заява мотивована тим, що після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», однак виплату такої допомоги відповідачем протиправно не здійснено.

Постановою Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття у встановлений законодавством строк рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2; зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням працівникові міліції інвалідності не обмежується у часі. Вирішальним є наявність причинно-наслідкового зв'язку між інвалідністю та службою в органах внутрішніх справ. При первинному установленні інвалідності, зв'язок якої зі службою в органах внутрішніх справ встановлений компетентним органом, такий працівник має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850) незалежно від того, чи була встановлена часткова втрата працездатності такого працівника міліції без установлення йому інвалідності у попередніх періодах.

Не погоджуючись з постановою Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство внутрішніх справ України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивач втратив право на нарахування одноразової грошової допомоги через сплив часу більше двох років від первинного огляду МСЕК з вказівкою на пункт 4 Порядку № 850.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерство внутрішніх справ України, у якому вказується на необґрунтованість доводів касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 2001 року проходив службу в органах внутрішніх справ до 06 листопада 2015 року.

Наказом від 06 листопада 2015 року № 625 о/с начальника Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Полтавській області ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ.

12 липня 2010 року Полтавською обласною МСЕК № 2 позивачу видано довідку про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії ВМ-1 №000582, за змістом якої ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_2 становить 10%.

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК від 24 лютого 2016 року серії АВ № 0188395 працівнику міліції ОСОБА_2 вперше встановлено ІІ групу інвалідності починаючи з 12 лютого 2016 року, захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків, із втратою 70% професійної працездатності.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до Ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності під час проходження служби в органах внутрішніх справ, але Управлінням міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області надіслало повідомлення від 26 липня 2017 року № 4/1700, в якому зазначено про те, що матеріали на виплату одноразової грошової допомоги повернуті Міністерством внутрішніх справ України без права на виплату через невідповідність вимогам пункту 4 Порядку № 850 у зв'язку з тим, що після первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, як правильно зазначили суди, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" й, виходячи з положень якого обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України, яке, однак, всупереч наведеному, повернуло документи позивача без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року у справі № 806/845/16.

Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу двохрічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.

Відтак, суди у цій правильно встановили, що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко