Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №333/6813/17

адміністративне провадження №К/9901/52626/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Круговий О.О., Прокопчук Т.С., Шлай А.В. від 02 травня 2018 року, якою скасовано постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Наумової І.Й. від 20 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначені та виплаті йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975);

скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, оформлене протоколом № 109 від 13 жовтня 2017 року;

зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Порядком № 975 у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму.

Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, зокрема: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузій та захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Постанови № 975, зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення, контузії, їх наслідків та захворювань, пов'язаних із виконанням ним обов'язкової військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови № 975, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, зокрема: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузій та захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Постанови № 975, зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення, контузії, їх наслідків та захворювань, пов'язаних із виконанням ним обов'язкової військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови № 975, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що форма судового рішення суду першої не відповідає вимогам КАС України, оскільки судом прийнято постанову, а не рішення у справі.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2017 року, якою скасовано постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивачем не було надано на адресу Міноборони необхідних та обов'язкових документів, а саме, документа, який свідчить про причини та обставини поранення, зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Від ОСОБА_2 у встановлений касаційним судом термін (до 30 червня 2018 року) відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 04 лютого 1987 року по 10 серпня 1988 року, в тому числі приймав участь в бойових діях в демократичній республіці Афганістан.

Із витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 15 січня 2014 року № 70 вбачається, що наявні у позивача поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

11 лютого 2014 року відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії позивачу з 11 лютого 2014 року встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення (контузії) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; 23 лютого 2015 року повторно встановлено третю групу інвалідності; 29 лютого 2016 року позивачу повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби, при перебуванні в країні де велися бойові дії, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії АВ № 0667300.

29 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до Запорізького обласного військового комісаріату з проханням виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням інвалідності.

09 листопада 2016 року позивач отримав копію Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 94 від 04 листопада 2016 року, за яким було повернено документи на доопрацювання, оскільки були відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено пунктом 11 Порядку № 975.

Постановою Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 29 липня 2017 року по справі № 333/2239/17 визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви ОСОБА_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби та прийняти відповідне рішення.

На виконання постанови Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 29 липня 2017 року позивач повторно звернувся до Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 жовтня 2017 року № 109 позивачу відмовлено у нарахуванні одноразової допомоги через відсутність документа про причини та обставини поранення.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи.

Третю групу інвалідності позивачу встановлено 11 лютого 2014 року.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судами в цій справі встановлено, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що також було встановлено постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у довідці до акта МСЕК від 15 січня 2014 року № 70 засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17, від 21 серпня 2018 року у справі 295/13892/16-а.

Стосовно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб?єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року, якою скасовано постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2017 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

Н.В. Коваленко