ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2020 року

Київ

справа №140/1757/19

адміністративне провадження №К/9901/2190/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Волинь» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (головуючий суддя - Гінда О.М., судді: Заверуха О.Б., Ніколін В.В.) у справі № 140/1757/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Волинь» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Волинь» (далі по тексту - позивач, ФК «Волинь») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ю-0009441303, якою зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 686598 грн. 12 коп.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0004961303 від 27 березня 2019 року, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 343299 грн. 06 коп.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 0004981303 від 27 березня 2019 року, яким застосовані штрафні санкції в розмірі 3910 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі № 140/1757/19 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду адміністративний позов, апеляційний суд вказав, що, звернувшись до суду з позовом 29 травня 2019 року про визнання протиправними та скасування вимоги та рішень, позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду, встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 8 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VІ). При цьому з клопотанням про поновлення такого строку ФК «Волинь» не звертався.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ФК «Волинь» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що скористався досудовим порядком оскарження вказаних рішень, а тому ним дотримано тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України. Так, рішення від 27 березня 2019 року були отримані позивачем 1 квітня 2019 року і у десятиденний строк оскаржені до ДФС України (9 квітня 2019 року). Рішенням ДФС України від 13 травня 2019 року скарга ФК «Волинь» була частково задоволена та відкликано попередню вимогу від 21 лютого 2019 року із зобов`язанням відповідача сформувати та направити позивачу нову вимогу. Вимога від 15 травня 2019 року, яка є предметом цього позову, була отримана 17 травня 2019 року і оскаржена в десятиденний строк до ДФС України (27 травня 2019 року), а вже 29 травня 2019 року позивач звернувся з даним позовом до суду.

На переконання скаржника, апеляційний суд помилково застосував строки, передбачені частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VІ, яка не є джерелом права, що регулює порядок здійснення адміністративного судочинства. Вказана правова норма лише встановлює строк, протягом якого платник внеску зобов`язаний погасити недоїмку, штрафи, пеню.

Застосування апеляційним судом посилань на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31 січня 2019 року (справа №802/983/18-а), на думку позивача, є необґрунтованими, оскільки в межах справи, розглянутої Верховним Судом, оскарження вимоги органу доходів і зборів в адміністративному порядку не відбувалось. При цьому скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду. висловлену в постанові від 14 березня 2019 року (справа №822/553/17) щодо необхідності забезпечення принципу справедливості, рівності та балансу у відносинах між платником і державою.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).

Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону №2464-VI, строк звернення до адміністративного суду визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК України не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31 січня 2019 року (справа №802/983/18-а), від 17 липня 2019 року (справа №0740/1050/18), від 8 серпня 2019 року (справа №480/106/19), від 12 лютого 2020 року (справа №480/1192/19).

При цьому положення абзацу 5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачають наступні способи оскарження вимоги: адміністративний або судовий порядок. Втім, правове регулювання, наведене у абзаці 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ.

Враховуючи викладене, безпідставними є доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною четвертою статті 122 КАС України.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

В той же час, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Дослідження змісту аналізованих приписів статей Закону №2464-VI та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому можливість застосування строку, визначеного частиною четвертою статті 122 КАС України виникає у разі, якщо інший закон, що регулює спірні правовідносини, не встановлює іншого строку звернення до суду (в тому числі і у разі використання процедури адміністративного оскарження).

Як уже зазначалось, абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI встановлено десятиденний строк для платника податків, протягом якого останній може або (1) сплатити суми недоїмки та штрафів, або оскаржити вимогу в (2) адміністративному чи в (3) судовому порядку. Отже, вказаною нормою Закону №2464-VI встановлено, в тому числі, і строки звернення до суду.

Конституційний Суд України рішенням від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб`єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1).

Цей висновок колегія суддів вважає таким, що узгоджується із нормативно-правовим регулюванням у даному спорі.

Водночас, в межах даної справи суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач скористався правом на адміністративне оскарження рішень від 27 березня 2019 року та вимоги від 21 лютого 2019 року із дотриманням строків, встановлених Законом №2464-VI. Відповідна скарга позивача була розглянута ДФС України і за наслідками такого розгляду винесене рішення від 13 травня 2019 року, згідно з яким вимога від 21 лютого 2019 року була відкликана.

Як встановив суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні і ці обставини не є спірними, нова вимога від 15 травня 2019 року разом із рішеннями про застосування штрафних санкцій була отримана скаржником 17 травня 2019 року. 27 травня 2019 року, тобто в межах десятиденного строку, визначеного абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, ФК «Волинь», використовуючи надане законом право на адміністративне оскарження, звернулось із скаргою на нову вимогу до ДФС України, що підтверджується матеріалами справи (том 5 а.с.18-25). При цьому 29 травня 2019 року позивач вирішив скористатись і наданим йому правом на судовий захист шляхом подання до суду даного позову про визнання протиправними вимоги та рішень.

Як уже зазначалось, оскарження вимоги в адміністративному порядку, не позбавляє платника права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI. При цьому для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду після завершення процедури адміністративного оскарження слід враховувати, що такий строк має обчислюватися з моменту отримання платником ЄСВ рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду такої скарги.

Враховуючи викладене, подання скаржником 29 травня 2019 року (у період реалізації права на адміністративне оскарження) помилково було розцінене судом як таке, що здійснено поза межами строку звернення до суду.

Крім того, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, встановивши наявність, на його думку, обставин пропуску строку, не поставив на обговорення питання щодо причин такого пропуску та не надав позивачу часу на подання заяви про його поновлення.

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною 4 статті 9 КАС України встановлено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Вищенаведені правові положення свідчать, що законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.

Разом з тим, в межах даної справи, суд апеляційної інстанції, виявивши, на його думку, факт пропуску позивачем строку звернення до суду, не вчинив дій щодо надання позивачу можливості подати відповідну заяву із наведенням поважних причин такого пропуску.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, залишив адміністративний позов без розгляду, не з`ясувавши причини пропуску, чим обмежив право позивача на оскарження спірних у цій справі вимоги та рішень.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне частково задовольнити вимоги касаційної скарги та скасувати рішення апеляційного суду з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. При цьому колегія суддів зауважує, що касаційна скарга підлягає саме частковому задоволенню, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до положень статей 340, 353 КАС України позбавлений процесуальної можливості за наслідками перегляду в касаційному порядку судових рішень про залишення позову без розгляду вирішити спір по суті позовних вимог, як вимагає скаржник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Волинь» задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі №140/1757/19 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

І.Л. Желтобрюх ,

Судді Верховного Суду