Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.12.2018 року у справі №823/220/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа №823/220/17

адміністративне провадження №К/9901/39125/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Колос Чигиринщини" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (головуючий суддя Рідзель О.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.) у справі №823/220/17 за позовом Приватного підприємства "Колос Чигиринщини" до Чигиринської районної державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН», про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Товариство з обмежено відповідальністю «Колос Чигиринщини» звернулось до суду з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області Грицаєнко Оксани Анатоліївни, номер запису про інше речове право 15861765, дата та час державної реєстрації 17 березня 2016 року 08:49:45 год. про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 1,8953 га, кадастровий номер НОМЕР_1, належної ОСОБА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» на підставі Договору оренди землі серія та номер: б/н від 4 березня 2010 року.

В обґрунтування позову зазначено, що в період дії договору оренди землі, укладеного між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 державним реєстратором виконавчого комітету Чигиринської міської ради Черкаської області Грицаєнко Оксаною Анатоліївною проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно з рішенням, індексний номер 30896311 від 11 серпня 2016 року, за Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «НІБУЛОН» на підставі договору оренди землі серія та номер: б/н від 4 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» цієї ж земельної ділянки, що на думку позивача свідчить про подвійну реєстрацію речових прав, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,8953 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

26 травня 2011 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Приватним підприємством «Колос Чигиринщини» (Орендар) укладено договір оренди землі №111, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 5 серпня 2011 року.

27 травня 2016 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та приватним підприємством «Колос Чигиринщини» (Орендар) укладено договір оренди землі №111.

Крім того, між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» укладено договір оренди землі №б/н від 4 березня 2010 року та договір про внесення змін до договору оренди землі №б/н від 1 червня 2016 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №75803564 від 14 грудня 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Чигиринської міської ради Черкаської області Грицаєнко Оксаною Анатоліївною на підставі свого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30896311 від 11 серпня 2016 року вчинено запис про інше речове право №15861765, а саме - право оренди земельної ділянки, що належить ОСОБА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 1,8953 га строком на 7 років, з правом пролонгації за Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН».

ПП «Колос Чигиринщини» це рішення державного реєстратора вважає протиправним, оскільки на момент його прийняття був чинним перший договір оренди, який зареєстрований в установленому законодавством порядку, а тому у державного реєстратора не було підстав для державної реєстрації права оренди ТОВ СП «НІБУЛОН».

Позивач також зазначив, що державна реєстрація першого договору оренди проведена відповідно до вимог чинного законодавства, яке не вимагало подальшої додаткової реєстрації права оренди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що державним реєстратором перевірено інформацію із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав на об'єкт нерухомого майна, а саме щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, та не знайдено наявність речового права оренди на дану земельну ділянку за Приватним підприємством «Колос Чигиринщини», тому суд відхилив доводи позивача про те, що відповідач здійснив ніби-то повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову, проте, з тих підстав, що спірне оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11 серпня 2016 року було прийняте Грицаєнко О.А. як державним реєстратором Виконавчого комітету Чигиринської міської ради Черкаської області. Проте, адміністративний позов подано позивачем до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області як відповідача - суб'єкта владних повноважень, яка жодних дій щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку ОСОБА_1 не вчиняла, а відтак не є тією особою, яка повинна відповідати за адміністративним позовом.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПП «Колос Чигиринщини» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована, фактично, доводами адміністративного позову, які свідчать про порушення державним реєстратором норм чинного законодавства, що призвело до одночасного існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ СП «НІБУЛОН» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Вказує, що між ТОВ СП «НІБУЛОН» та орендодавцем укладено договір оренди земельної ділянки ще 19 лютого 2010 року (тобто до укладення першого договору оренди позивачем), не зареєстрований з вини відділу Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області, який не виконав постанови Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №2а-4126/11/1470 про зобов'язання здійснити державну реєстрацію договору від 19 лютого 2010 року. До 1 січня 2013 року державній реєстрації підлягав договір оренди землі, а від цієї дати об'єктом державної реєстрації стало речове право (в цьому випадку - право оренди земельної ділянки). Також третя особа посилається на те, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, оскільки має місце невирішений спір про право, що передує реєстраційним діям.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою державним реєстратором зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що на момент вчинення спірного реєстраційного запису суперечності між заявленими та зареєстрованими речовими правами на земельну ділянку були відсутні, а тому державний реєстратор правомірно, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким вирішено провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на земельну ділянку за ПП СП «НІБУЛОН». Натомість, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора заявлені до неналежного відповідача.

Верховний Суд вважає, що суди, вирішуючи справу в межах адміністративного провадження, не звернули уваги на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ СП «НІБУЛОН» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ СП «НІБУЛОН» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Колос Чигиринщини" задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року у справі №823/220/17 скасувати.

Провадження у справі №823/220/17 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду