Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №569/3371/17

адміністративне провадження №К/9901/20739/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №569/3371/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2017 року, ухвалену головуючим суддею Першко О.О., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів: Капустинського М.М., Мацького Є.М., -

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення основного розміру пенсії з 67% грошового забезпечення на 62% грошового забезпечення;

зобов'язати відповідача встановити йому основний розмір пенсії 67% грошового забезпечення з 01 вересня 2016 року та здійснити відповідний перерахунок з виплатою йому недоплачених сум.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суди виходили із того, що свідоцтво про хворобу військово-лікарської комісії є належним документом, який підтверджує наявність у позивача хвороби, що зумовлює його непридатність до служби в поліції, що, в свою чергу, стало підставою для звільнення позивача зі служби в поліції згідно з пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також Закон № 580-VIII) (через хворобу), а тому позивач має право на призначення пенсії за вислугу років в підвищеному розмірі відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі також Закон № 2262-XII).

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що військово-лікарською комісією не було прийнято рішення саме про непридатність до служби в поліції, тому ГУ ПФУ, зменшуючи основний розмір пенсії з 67% грошового забезпечення на 62% грошового забезпечення, діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

У поданих запереченнях позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з огляду на таке.

Суди встановили, що з 29 листопада 1993 року по 6 листопада 2015 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 7 листопада 2015 року в органах Національної поліції України.

29.04.2016 наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області №73 о/с він був звільнений зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

Вислуга років позивача станом на 29.04.2016 складає 24 роки 09 місяців 22 дні.

З 30 квітня 2016 року позивачу було призначено пенсію за вислугу років у розмірі 67% грошового забезпечення, а з 1 вересня 2016 року розмір його пенсі зменшено до 62% грошового забезпечення.

28 лютого 2017 року позивач звернувся із заявою до відповідача про відновлення йому попереднього розміру пенсії, яка була призначена 30 квітня 2017 року.

Листом від 15 березня 2017 року №Т-161/02-4-15 відповідач повідомив позивача про відмову у відновленні раніше призначеної пенсії з тих підстав, що у свідоцтві про його хворобу не міститься інформація про непридатність до служби в поліції, а тому пенсійну справу, починаючи із 01.09.2016 приведено у відповідність до норм діючого законодавства та визначено пенсію в розмірі 62 % грошового забезпечення.

Наведені обставини слугували підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини, Суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Пунктом 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Разом з тим, наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області №73 о/с позивач був звільнений зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Цей наказ є чинним та не оспорювався.

Відповідно до статті 70 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основ законодавства України про охорону здоров'я» та на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2000 року № 16479/19 Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України) наказом від 6 лютого 2001 року № 85 затвердило Положення про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України (далі - Положення № 85) та Порядок проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС (далі - Порядок № 85).

Згідно з пунктом 1.2 Положення №85 військово-лікарська комісія - це спеціальні органи в складі лікарів-спеціалістів, які створюються в системі Міністерства внутрішніх справ з метою проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду кандидатів на службу, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і членів їх сімей, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України осіб цивільної молоді, які бажають вступити до навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, курсантів і слухачів навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і колишніх військовослужбовців.

Підпунктом 1.63.5 пункту 1.63 Порядку № 85 передбачено, що за результатами медичного огляду військово-лікарські комісії щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виносить такі постанови: «Придатний до військової служби»; «Придатний до військової служби. Не придатний на посаду» (вказану в направленні відділу роботи з особовим складом та згідно з Таблицею вимог до індивідуальних психофізіологічних особливостей); «Обмежено придатний до військової служби»; «Потребує звільнення від виконання службових обов'язків (занять), відпустки за станом здоров'я»; «Не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; «Не придатний до військової служби зі зняттям з військового обліку».

Суди обґрунтовано виходили з того, що ГУ ПФУ було неправомірно зменшено основний розмір пенсії з 67% грошового забезпечення на 62% грошового забезпечення, не урахувавши, що позивача було звільнено зі служби в поліції Наказом ГУ Нацполіції саме на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до військової служби, а відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону №2262-ХІІ, зазначені обставини надають право позивачу на отримання пенсії за вислугу років у розмірі 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення, тобто позивач має законодавчо визначене право на отримання пенсії за вислугу років у розмірі 67 проценту відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням стажу його служби в поліції на день звільнення - 24 роки 09 місяців 22 дні, що встановлено Наказом про звільнення позивача.

Суд погоджується з такими висновками, оскільки відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ підставою для призначення відповідачем позивачу пенсії у підвищеному розмірі є факт звільнення особи на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (через хворобу), а не зміст висновку військово-лікарської комісії, так як свідоцтво про хворобу ОСОБА_1 відповідає вимогам Порядку № 85.

Всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як передбачено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами рішень, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у справі №569/3371/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду