ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року

Київ

справа №813/1742/16

адміністративне провадження №К/9901/38255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Левицької Н.Г., суддів Обрізка І.М., Сапіги В.П. від 20 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Галицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області; далі - відповідач, Інспекція) про скасування податкового повідомлення - рішення №0001141702 від 30 грудня 2015 року та податкової вимоги №918-23 від 05 лютого 2016 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2014 рік, оскільки анульована банком сума заборгованості по процентам, нарахованим за користування кредитом, не підпадає під ознаки додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням в розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а тому не підлягає оподаткуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог та погоджуючись з доводами Інспекції про заниження позивачем суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік, виходив з того, що сума боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, у тому числі і по нарахованим процентам, є додатковим благом такого платника податку, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалено нову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001141702 від 30 грудня 2015 року та податкову вимогу №918-23 від 05 лютого 2016 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким підпункт «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України викладено в редакції, згідно якої до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податків як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, а тому, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 58 Конституції України, вказаний суд дійшов висновку, що анульована (прощена) кредитором сума процентів за користування кредитом не є додатковим благом й, як наслідок, не підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу платника податку.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, якою у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив про помилковість позиції суду апеляційної інстанції, оскільки позивач у першому кварталі 2014 року отримав дохід у вигляді анульованої банком суми заборгованості по процентам, нарахованим за користування кредитом, який підлягав оподаткуванню як додаткове благо відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), однак відповідні зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб не були задекларовані та сплачені позивачем.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке він просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 лютого 2008 року між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір відновлювальної кредитної лінії №611-35/066. Також між сторонами були укладені договори про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії від 11 липня 2013 року та 16 липня 2013року.

03 січня 2014 року банком здійснено анулювання заборгованості по процентам, нарахованим за користування кредитом, в сумі 616479,87 грн., про що позивач був повідомлений шляхом скерування на його адресу повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» №10.1-186/96-44 від 03 січня 2014 року.

В подальшому відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету за період 2014 року складено акт від 18 грудня 2015 року №1503/17-02/2780112775, в якому встановлено порушення позивачем вимог:

- підпунктів 164.1.1, 164.2.17, 164.2.19 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України, а саме не включення до податкової декларації про доходи та майновий стан за 2014 рік суму доходу, отриманого як додаткове благо у вигляді анулювання (прощення) заборгованості в розмірі 616479,87 грн., внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 104557,98 грн.;

- підпункту 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме неподання податкової декларації про доходи та майновий стан за 2014 рік.

На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001141702 від 30 грудня 2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 130867,48 грн., в тому числі основне зобов'язання - 104557,98 грн., штрафні (фінансові) санкції - 26309,50 грн.

У зв'язку з несплатою грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням - рішенням №0001141702 від 30 грудня 2015 року, відповідачем винесено податкову вимогу №918-23 від 05 лютого 2016 року.

Касаційний суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги з огляду на наступне.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.

У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку (процентного), анульованого кредитором за його самосійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України була доповнена абзацом другим, у зв'язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

При вирішенні даного спору слід враховувати й положення пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, якими встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й основним засадам податкового права, проголошеним у статті 4 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування процентів.

За встановлених у даній справі обставин анулювання (прощення) кредитором суми заборгованості по процентам, нарахованим за користування кредитом, касаційний суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про недопущення позивачем порушення правил сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та відсутність підстав для притягнення до відповідної відповідальності за це.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанцій допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду