Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.05.2019 року у справі №761/28949/17
Постанова КАС ВП від 18.03.2025 року у справі №761/28949/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року

м. Київ

справа № 761/28949/17

адміністративне провадження № К/990/4765/23, № К/990/22286/23

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 761/28949/17

за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів,

провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року (головуючий суддя Іщук І.О.), ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді Степанюка А.Г., суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді Собківа Я.М., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - відповідач), в якій просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача суму майнової відповідальності (три відсотки річних з урахуванням інфляції, згідно з наведеним розрахунком) у загальному розмірі 2432, 55 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача 6510,68 грн. у відшкодування упущеної вигоди;

- стягнути з відповідача на користь позивача 548400,99 грн. пені за прострочення зобов`язання;

- стягнути з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, відповідач порушив його право на своєчасне і належне отримання гарантованих Законом виплат вкладів з поточних рахунків в ПАТ «Банк Михайлівський», чим спричинив майнову та моральну шкоду, у зв`язку з чим та на підставі положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статей 22 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач зобов`язаний сплатити: три проценти річних та інфляційну складову, суму упущеної вигоди, пеню за прострочення зобов`язання, кошти на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2018 року позов задоволено частково:

- стягнуто з відповідача на користь позивача три відсотки річних з урахуванням інфляції у розмірі 2 432, 55 грн, пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 100 000 гривень;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника відповідача задоволено:

- скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох процентів річних, інфляційної складової та пені за прострочення зобов`язання та ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог;

- в іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року залишено без змін.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій. Просив скасувати їх в частині позову про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з Фонду, закрити провадження у справі в цій частині. Для вирішення питання предметної і суб`єктної юрисдикції позову в іншій частині просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 21 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року касаційну скаргу позивача задоволено частково:

- рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасовано;

- провадження у справі № 761/28949/17 закрито, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 липня 2022 року заяву позивача про направлення справи за встановленою юрисдикцією задовольнила, справу № 761/28949/17 передала до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року, апеляційну скаргу позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у справі № 761/28949/17 повернуто особі, яка її подала. Підставою для повернення апеляційної скарги стало неусунення позивачем недоліків апеляційної скарги, на які було вказано в ухвалі від 23 грудня 2022 року, а саме - не надано доказів надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів іншому учаснику справи листом з описом вкладення або через електронний кабінет.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, оскільки свої обов`язки Фонд здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом.

Норми частини другої статті 625 ЦК України та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають застосуванню до спірних відносин, а тому позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

Ні під час дії тимчасової адміністрації, ні під час ліквідації у банку не виникає жодних обов`язків щодо сплати будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами, оскільки це заборонено Законом в порядку якого ліквідується Банк.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач не довів, а суд не встановив спричинення йому моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року

11 січня 2023 року позивач оскаржив ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у касаційному порядку. Просив вказану ухвалу скасувати, а справу повернути до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Скаржник наголошує, що висновки суду апеляційної інстанції містять ознаки надмірного формалізму та перешкоджають реалізації права доступу до суду. Апеляційний суд передчасно повернув апеляційну скаргу, а мав би продовжити строк на усунення її недоліків.

Виходячи зі встановленого частиною шостою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України процесуального обов`язку для відповідача зареєструватися в ЄСІТС в обов`язковому порядку, позивач вважав, що система ЄСІТС забезпечує надіслання апеляційної скарги іншому учаснику справи в автоматичному режимі.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд фактично покарав позивача за невиконання відповідачем свого процесуального обов`язку зареєструватися в ЄСІТС.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_3, суддів Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року № 894/0/78-23 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Стеценка С.Г.

Короткий зміст вимог касаційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року

23 червня 2023 року ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в адміністративній справі № 761/28949/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Як підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник вказує пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник вважає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 тощо.

Правовий висновок про те, що нарахування на суму боргу інфляційних втрат і трьох процентів річних входять до складу будь-якого грошового зобов`язання (не обов`язково договірного), міститься в численних постановах Верховного Суду України: від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11, від 11 березня 2015 року у справі №6-126цс15, від 13 січня 2016 року у справі №6-3019цс15, від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15, від 06 квітня 2016 року у справі №6-352цс16, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-2129цс16, від 09 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16, від 04 жовтня 2017 року у справі №6-2751цс16, та багатьох інших подібних.

Зараз відсутні висновки Верховного Суду з питань застосування статті 625 ЦК України саме до зобов`язань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з виплати гарантованого законом відшкодування за вкладами в неплатоспроможних банках. Проте аналіз практики апеляційних адміністративних судів дає змогу стверджувати про сформоване правове підґрунтя для задоволення подібних позовів.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить норм, які б обмежували нарахування та стягнення майнової відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, та (або) пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» саме до позадоговірного зобов`язання Фонду з виплати гарантованого законом відшкодування. Норми частини п`ятої статті 36 цього Закону обмежують такі нарахування виключно до зобов`язань неплатоспроможних банків.

Оскільки інший спосіб відшкодування інфляційних втрат та компенсації за прострочення гарантійного зобов`язання в спеціальних нормах, які регулюють спірні правовідносини (а саме в нормах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») не передбачений, то норми статті 625 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, які виникають із прострочення виконання недоговірних зобов`язань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з виплати гарантованого відшкодування.

Можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено або не передбачено певною нормою закону або положеннями договору, - а саме від порушення цивільних прав особи, яка звернулась за судовим захистом.

Окрім того «спеціальність» норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не перешкоджає задоволенню цього позову, оскільки жодним чином не обмежує суд в застосуванні норм статтей 22 23 625 ЦК України, на яких власне і ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Верховний Суд ухвалою від 12 березня 2025 року призначив справу до розгляду за двома касаційними скаргами в письмовому провадженні з 13 березня 2025 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22 травня 2015 року мiж ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 був укладений договiр вкладу з виплатою процентів кожні 14 днів «Супердохідний тиждень +» № 980-020-000084778 на суму 200 001,00 грн., строком на 182 дні до 20 листопада 2015 року.

Після закінчення строку вклад було автоматично пролонговано відповідно до підпункту 12 пункту 2.1 договору на новий строк 182 дні до 20 травня 2016 року включно. По закінченню строку дії договору вклад разом із залишком нарахованих за ним відсотків у розмірі 200 066,99 грн. повернуто банком на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_1 .

23 травня 2016 року за заявою ОСОБА_1 сума вкладу з нарахованими за ним відсотками була перерахована з поточного рахунку вкладника № НОМЕР_1 на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_2 відповідно до платіжного доручення № 5356553. В цей же день частину цих коштів у розмірі 20 066,99 грн. було перераховано вкладником через касу банку на інший поточний (картковий) рахунок вкладника № НОМЕР_3 .

23 травня 2016 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з урахуванням постанови НБУ прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 травня 2016 року по 22 липня 2016 року включно.

Рішенням Правління НБУ № 124-рш від 12 липня 2016 року оголошено про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський».

На підставі зазначеного рішення НБУ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення № 1213 від 12 липня 2016 року про початок з 13 липня 2016 року процедури ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Михайлівський» Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01 вересня 2016 року уповноваженою особою на ліквідацію банку призначено та надано повноваження ліквідатора Волкова О.Ю. з 05 вересня 2016 року.

Відповідно до витягу з інтернет-ресурсу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 14 липня 2016 року на сайті Фонду було розміщено інформацію про початок виплати коштів вкладникам зазначеного банку з 15 липня 2016 р. Також вказано, що для отримання кошів вкладники Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» з 15 липня 2016 року по 26 серпня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів.

У відповідь на звернення позивача щодо виплати гарантованої суми вкладу, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив про те, що з 15 липня 2016 року розпочато виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам ПАТ «Банк «Михайлівський».

26 серпня 2016 року ПАТ «Банк «Михайлівський» повідомив позивача, що виплати коштів за рахунками №26206500020402 та №26205500020403 тимчасово обмежені на строк до шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку у зв`язку з необхідністю перевірки правочинів (в тому числі і договорів) на предмет виявлення правочинів (в тому числі і договорів), що є нікчемними відповідно до вимог частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

14 вересня 2016 року через банк-агент (ПАТ «Альфа-Банк») ОСОБА_1 отримав кошти у розмірі 180 000 грн., які обліковувались за рахунком позивача № НОМЕР_2 в ПАТ «Банк Михайлівський». Залишок коштів у розмірі 20 000 грн., що обліковувались за рахунком позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 отримав через банк-агент ПАТ «Альфа-Банк» 07 листопада 2016 року.

Прострочення виконання зобов`язання перед позивачем з виплати коштів відшкодування стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Стосовно касаційної скарги в частині оскарження ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року, колегія суддів КАС ВС звертає увагу на таке.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року залишено без руху. Надано апелянту десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів іншому учаснику справи листом з описом вкладення або через електронний кабінет та документа про сплату судового збору.

ОСОБА_1 усунув недоліки апеляційної скарги в частині необхідності надання документа про сплату судового збору.

Проте у визначений апеляційним судом строк не надав доказів надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів іншому учаснику справи листом з описом вкладення або через електронний кабінет.

Перевіряючи доводи касаційної скарги та відповідність оскаржуваної ухвали вимогам процесуального закону, колегія суддів КАС ВС виходить з такого.

Пунктами 2, 3 частини п`ятої статті 296 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги додаються копії апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи та копії доданих до неї письмових матеріалів, що відсутні в учасників справи, відповідно до кількості учасників справи.

Cуд апеляційної інстанції встановив, що апеляційна скарга подана через підсистему «Електронний суд».

За правилами частини дев`ятої статті 44 КАС України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Відповідно до розділу 1 «Підсистема «Електронний суд»» глави ІІІ «Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС» Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, вказано:

пунктом 24 зазначається - підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи;

пунктом 29 вказано, що у разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов`язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку, коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів. В іншому випадку засобами Електронного суду користувача інформують про відсутність в іншого учасника справи зареєстрованого Електронного кабінету.

Враховуючи зазначене, надсилання процесуальних документів до адміністративного суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Таким чином, законодавцем надано сторонам та учасникам справи альтернативне право звернення до суду з позовними та іншими заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами в електронній формі (з обов`язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом) або в паперовій формі (з обов`язковим скріпленням вказаних документів власноручним підписом учасника справи (його представника)).

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 та від 01 липня 2021 року у справі № 9901/76/21.

Отже, у разі направлення сторонами (учасниками) справи позовних та інших заяв, скарг та інших визначених законом процесуальних документів в електронній формі (з обов`язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом), така сторона (учасник) справи відповідно до частини дев`ятої статті 44 КАС України та пункту 29 розділу 1 «Підсистема «Електронний суд» глави ІІІ «Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС» Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, зобов`язана надати або доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів листом з описом вкладення або доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що обов`язок відповідача зареєструватися в ЄСІТС не позбавляє позивача обов`язку щодо надання доказів надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Враховуючи, що позивач вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконав, доказів направлення відповідачу копії апеляційної скарги та доданих до неї документів, не надав суд апеляційної інстанції мав усі підстави для повернення апеляційної скарги.

Таким чином, ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Крім того, колегія суддів КАС ВС зауважує, що скаржник скористався своїм правом та повторно оскаржив рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року в апеляційному порядку.

Стосовно касаційної скарги щодо оскарження рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року, колегія суддів КАС ВС звертає увагу на таке.

Суду слід дати відповідь на такі питання:

1) чи розповсюджуються норми ЦК України на спори, пов`язані з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, чи норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цих правовідносинах є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах?

2) чи зобов`язаний Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплачувати неустойку (пеню, штраф); збитки від інфляції; завдані збитки (упущену вигоду); три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов`язання у разі запровадження у банку, визнаному неплатоспроможним, тимчасової адміністрації?

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон № 4452-VI).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно пунктами 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закон № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Згідно з частиною п`ятою статі 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено частиною другою статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За правилами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 600/794/20 Верховний Суд на підставі аналізу зазначених вище норм права дійшов таких висновків:

«…У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 ЦК України».

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Таким чином, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У свою чергу у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).

Відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги), за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Вказана норма визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) та застосовується у договірних відносинах між споживачем та виконавцем.

Між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, оскільки свої обов`язки відповідач здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом.

Судами встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Під час розгляду цієї справи слід врахувати правову позицію Верховного Суду, яка міститься у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, відповідно до якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

У справі № 761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

З огляду на зазначене, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати), трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов`язання, пені та упущеної вигоди.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 160/10300/19, від 17 січня 2023 року у справі № 640/24967/20 та від 21 лютого 2024 року у справі № 203/4419/17.

Скаржником не наведено достатніх правових підстав для відступу від сталої практики Верховного Суду.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн, завданої несвоєчасною виплатою суми коштів за вкладом, гарантованого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів зазначає таке.

Питання відшкодування моральної шкоди врегульовано статтею 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/13137/16-ц, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами є спеціальними, не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиплатою банком-агентом гарантованих сум відшкодування.

При цьому у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 826/18130/16.

Як зазначив позивач у позовній заяві та у касаційній скарзі, внаслідок неналежного виконання відповідачем недоговірного зобов`язання з виплати відшкодування за вкладом неплатоспроможного банку він був вимушений протягом місяців вести з відповідачем тривале і виснажливе претензійне листування, чим і була заподіяна немайнова (моральна) шкода.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що такі доводи не можуть слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, з огляду на те, що правовідносини у цих справах не відповідають поняттю «подібність правовідносин», оскільки такі постанови ухвалені за відмінних підстав та встановлених судами фактичних обставин справи.

Зокрема, спір у справі № 686/21962/15-ц виник між фізичними особами з приводу не виконання вироку суду у частині відшкодування майнової та моральної шкоди.

У справі № 750/6330/17 предметом спору є бездіяльність міської ради та стягнення моральної шкоди, у зв`язку з такою бездіяльністю.

У справі № 686/20012/18 правовідносини виникли стосовно відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю слідчого та рішенням процесуального прокурора.

У справі № 761/24143/19 оскаржуються накази університету. Також позивач просить зобов`язати учбовий заклад вчинити дії та стягнути моральну шкоду.

Враховуючи наведене, колегія суддів КАС ВС не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року в адміністративній справі № 761/28949/17 залишити без змін.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року в адміністративній справі № 761/28949/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.