Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 260/432/23

адміністративне провадження № К/990/37362/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 (головуючий суддя: Ніколін В.В., судді: Гінда О.М., Гудим Л.Я.) у справі №260/432/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 або відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-ІХ) на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова КМУ № 704) та неоформлення та ненадання до ГУПФУ в Закарпатській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.02.2022 відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 1928-ІХ на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням рішення Міністра оборони України, доведене телеграмою Міністра оборони України №248/1210 від 04.03.2022, для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01.03.2022;

зобов`язати відповідача скласти та надати до ГУПФУ в Закарпатській області довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку та виплати пенсії станом на 01.02.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом № 1928-ІХ на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням рішення Міністра оборони України, доведене телеграмою Міністра оборони України № 248/1210 від 04.03.2022 для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01.03.2022.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 23.03.2023 позов задовольнив частково:

визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиготовлення та ненаправлення до ГУПФУ в Закарпатській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022 для перерахунку основного розміру пенсії з 01.02.2022;

зобов`язав відповідача підготувати та надати до ГУПФУ в Закарпатській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2022.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

10.07.2023 на адресу суду першої інстанції від позивача в порядку статті 383 КАС України надійшла заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 заяву позивача, подану у порядку статті 383 КАС України, повернуто заявнику.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.

Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29.09.2023 апеляційну скаргу позивача залишив без руху і надав апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2684 грн.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 апеляційну скаргу позивача на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений судом строк апелянтом не усунуто недоліків апеляційної скарги.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений склад суду: Радишевська О.Р. - головуючий суддя; судді: Мацедонська В.Е., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 23.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду у від 30.10.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2025 задоволено заяви суддів Радишевської О.Р., Мацедонської В.Е., Соколова В.М. про самовідвід, а справу передано на повторний автоматизований розподіл для визначення нового складу суду.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду: Чиркін С.М. - головуючий суддя; судді: Берназюк Я.О., Стародуб О.П.

Ухвалою Верховного Суду від 29.04.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Повертаючи апеляційну скаргу скаржнику, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апелянтом не усунуті недоліки апеляційної скарги, встановлені в ухвалі суду від 29.09.2023, зокрема, не надано доказів сплати судового збору у розмірі 2684 грн.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без дотримання судом апеляційної інстанції положень частини другої статті 132 КАС України та положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» (Закон № 3674-VI), що призвело до ухвалення незаконного рішення про повернення апеляційної скарги.

Скаржник вважає, що приписами статті 4 Закону № 3674-VI не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Отже, за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із указаною заявою, скаржник уважає, що на нього не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, і відповідно з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийняту за результатами її розгляду.

Зазначені висновки, на думку скаржника, узгоджуються із позицією щодо застосування статті 132 КАС України та статті 4 Закону № 3674-VI, які наведені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 2а/0470/2563/12, від 11.08.2021 у справі № 560/4364/19, від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19, від 22.01.2020 у справі № 440/207/19.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 383 КАС України у такій заяві зазначається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» (Закон № 3674-VI).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, серед іншого, за подання до суду іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Таке формулювання вказує на те, що за подання усіх заяв, які передбачені процесуальним законом, підлягає справлянню судовий збір.

Оскільки заява «про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» передбачена процесуальним законом (стаття 383 КАС України), то за змістом частини першої статті 3 Закону № 3674-VI за її подання підлягає сплаті судовий збір.

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону № 3674-VI.

Водночас, ставка судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України статтею 4 Закону № 3674-VI не передбачена.

Таким чином, передбачена статтею 383 КАС України заява хоч і віднесена до числа об?єктів справляння судового збору, проте відсутність у Законі № 3674-VI відповідної ставки виключає можливість вимагати його сплати від позивача, що дозволяє зробити висновок про те, що за подання такої заяви судовий збір не підлягає сплаті.

Натомість, відповідно до підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду передбачено сплату судового збору в розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначена норма не розрізняє ухвал, за які підлягає сплаті судовий збір, що вказує на те, що судовий збір підлягає сплаті за подання апеляційних скарг на усі без виключення ухвали суду першої інстанції, в т.ч. ухвали, прийняті в порядку статті 383 КАС України.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір ставок судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду передбачено Законом № 3674-VI і такі положення Закону стосуються подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали.

Розв?язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в контексті необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення без розгляду скарги на бездіяльність виконавчої служби Конституційний Суд України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024 (справа про обов`язковість судового рішення) дійшов наступних висновків:

«Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

Ураховуючи, що згідно з приписами Закону, що їх оспорює , розгляд апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду за наслідками розгляду скарги, поданої відповідно до статті 447 ЦПК України, пов`язаний із потребою сплати особою судового збору, Конституційний Суд України констатує, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.».

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 у справі № 3-27/2022(54/22) щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 КАС України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення), досліджуючи природу запровадженої статтею 383 КАС України процедури, дійшов наступних висновків:

«Статтею 383 Кодексу, приписи якої оспорює Заявник, установлено один із механізмів судового контролю в адміністративному судочинстві за виконанням судового рішення, ухваленого на користь особи, а саме: порядок визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності, учинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

приписи розділу IV «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» Кодексу не визначають інших дієвих механізмів для особи-позивача домогтися реального виконання суб`єктом владних повноважень - відповідачем судового рішення, ухваленого на користь такої особи.».

Отже, на відміну від статті 447 ЦПК України, судовий контроль в порядку статті 383 КАС України здійснюється шляхом визнання протиправними вчинених на виконання рішення суду рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача, водночас за своєю метою та направленістю такі заходи також є механізмом забезпечення виконання судових рішень, за прийняття яких вже сплачений судовий збір.

У контексті обставин справи, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже розглядав справу, ключовим в якій було питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням рішення суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 140/8660/20 зазначено, що частина друга статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статті 383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду), є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статті 383 КАС України заяви.

Правовий підхід, викладений в постанові Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 140/8660/20, згодом підтриманий Верховним Судом у постановах від 08.04.2025 у справі № 260/9470/23 та 15.04.2025 у справі № 620/17733/23 і колегія суддів у справі, що розглядається, не вбачає правових підстав відступати від такої позиції.

Також колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що Верховний Суд у справі № 140/8660/20 виніс ухвалу, якою ухвалив звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI.

Пленум Верховного Суду, своїм рішенням від 12 вересня 2025 року, ухвалив звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI.

Колегія суддів також вважає застосовними до обставин цієї справи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.02.2018 у справі №2а/0470/2563/12, від 22.01.2020 у справі № 440/207/19 та від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19.

У свою чергу, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування до обставин цієї справи висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.05.2018 в справі № 915/955/15, оскільки такі сформовані без врахування позиції Конституційного Суду України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024 щодо неконституційності окремих положень частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI з підстав необґрунтованої потреби сплати особою судового збору за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.

Колегія суддів вважає, що вимога додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, яке ухвалено на користь особи і набрало законної сили, не відповідає завданню та основним засадам адміністративного судочинства, закріплених в статті 2 КАС України.

Підсумовуючи викладене, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з ненаданням апелянтом документа про сплату судового збору, оскільки останній не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні судового рішення, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду.

Оскільки Верховний Суд не змінив та не ухвалив нове рішення, судові витрати відповідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі № 260/432/23.

Справу № 260/432/23 направити на продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

О. П. Стародуб