ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року

м. Київ

справа №0240/3661/18-а

адміністративне провадження №№К/9901/11181/19, К/9901/13902/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Мельник-Томенко Ж.М., Шишова О.О.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №0240/3661/18-a

за позовом ОСОБА_1

до Антимонопольного комітету України

про визнання протиправним і скасування наказу,

за касаційними скаргами Антимонопольного комітету України

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Курка О.П., суддів Совгири Д.І., Боровицького О.А.)

і додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Курка О.П., суддів Совгири Д.І., Боровицького О.А.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2018 року звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати наказ відповідача №859-вк від 1 жовтня 2018 року «Про накладення дисциплінарного стягнення» і стягнути з відповідача всі понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що для видання оскаржуваного наказу не було законних підстав, оскільки ОСОБА_1 не вчиняв порушення, за яке до нього могло бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 8 січня 2019 року у позові відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивач, наділяючи працівників Відділення повноваженнями безперешкодного доступу до місць зберігання інформації, в тому числі і до документів та комп`ютерів, магнітних носіїв, які не визначені нормами статей 17, 22, 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та Положенням про територіальне відділення Комітету, без проведення перевірки (в розумінні Положення про перевірки), перевищив свої службові повноваження, а відтак, оскаржуваний наказ винесено правомірно.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції й ухвалено нову постанову про задоволення позову.

Визнано протиправним і скасовано наказ №859-вк від 1 жовтня 2018 року "Про накладення дисциплінарного стягнення".

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Антимонопольного комітету України понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі: 1762 грн і витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі: 22279,40 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що погодження на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності Головою Комітету не надавалось. Оскаржуваний наказ не був погоджений із головою Антимонопольного комітету України, а відтак, виконуючий обов`язки керівника апарату Антимонопольного комітету України Ю.Литвин не мав права без такого погодження застосовувати до позивача дисциплінарне стягнення.

Також, підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності було надання ним повноважень працівникам відділення у службових дорученнях на безперешкодний доступ до місць зберігання інформації в тому числі і до документів та комп`ютерів, магнітних носіїв тощо, отримувати копії інформації, документів та інших матеріалів, необхідних для проведення розслідування у справі. Суд апеляційної інстанції не погодився з доводами суду першої інстанції, що даючи зазначені повноваження працівникам відділення без проведення перевірки, позивач перевищив свої службові повноваження.

Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Антимонопольного комітету України понесені витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі: 12294,40 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року Антимонопольний комітет України (надалі також - «Комітет») просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник зазначає, що оскаржуваний наказ насправді був погоджений Головою Комітету, але суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи, не перелічив докази, досліджені судом, не надав доказам належної правової оцінки, чим порушив норми процесуального права, зокрема статті 9, 90, 306 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»).

Також скаржник вказує про те, що Голова Відділення Комітету наділений повноваженнями на право безперешкодного доступу до місць зберігання інформації, у тому числі й до комп`ютерів об`єкта перевірки виключно під час проведення перевірки дотримання законодавства про захист економічної конкуренції, що було залишено судом апеляційної інстанції поза увагою. Відтак, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 17, 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», пункти 22, 23 Правил і пункти 16, 20, 33, 45 Положення про перевірку.

У касаційній скарзі на додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року Комітет просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення суду про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Скаржник зазначає, що додаткова постанова не містить жодного обґрунтування «розумної необхідності судових витрат» і складності справи, часових витрат адвоката на підготовку та розгляд справи щодо заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Суд не з`ясував, чи є заявлена сума судових витрат співмірною зі складністю цієї справи. Тому, на думку скаржника, додаткове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 134 КАС України.

Позивач надав суду свої відзиви на касаційні скарги, у яких він просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду голови Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та як керівник територіального органу державної влади відноситься до посади категорія "Б" державних службовців, що передбачено пунктом 2 частини другої статті 6 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голова територіального відділення та його заступник призначаються та звільняються Головою Антимонопольного комітету України.

Відповідно до пункту 6 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України №32-р від 23 лютого 2001 року, територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який призначається та звільняється Головою Комітету.

Відповідно до наказу виконуючого обов`язки керівника апарату Комітету від 29 серпня 2018 року №757-ВК дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Комітету (далі - «Дисциплінарна комісія») відкрито дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 , Голови Вінницького обласного територіального відділення Комітету (далі - «Дисциплінарне провадження») на підставі доповідної записки директора Департаменту конкурентної політики Білянського О.І. від 17 серпня 2018 року №200-01/4769.

У доповідній записці про притягнення до дисциплінарної відповідальності Голови Вінницького обласного територіального відділення Комітету ОСОБА_1 від 17 серпня 2018 року №200-01/4769 було зазначено, що згідно з наказом Голови Комітету від 13 серпня 2018 року №90 "Про проведення перевірки" проводиться комплексна перевірка діяльності Вінницького обласного територіального відділення Комітету (далі також - «Відділення») за підсумками роботи у 2016 - 2017 роках та І півріччя 2018 року. Під час проведення перевірки членами комісії з перевірки Відділення виявлено, що в ході розгляду заяв та справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції позивач на підставі статей 17, 22, 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України уповноважував працівників Відділення службовими дорученнями здійснювати, зокрема, такі повноваження: "мати безперешкодний доступ до місць зберігання інформації в тому числі і до документів та комп`ютерів, магнітних носіїв тощо, отримувати копії інформації, документів та інших матеріалів, необхідних для проведення розслідування у справі".

Як наслідок, за результатами розгляду дисциплінарної справи прийнято наказ №859-вк від 1 жовтня 2018 року "Про накладення дисциплінарного стягнення", який підписав Ю.Литвин як виконуючий обов`язки керівника апарату Антимонопольного комітету України. В цьому наказі зазначено, що відповідно до статті 64, пункту 5 частини другої статті 65, статті 66, частини першої, другої, п`ятої статті 77 Закону України "Про державну службу", статей 147-149 КЗпП України, пункту 3.10 Положення про преміювання, затвердженого наказом Голови Комітету від 3 березня 2018 року №23, за неналежне виконання службових обов`язків, яке полягає у наданні працівникам Вінницького обласного територіального відділення Комітету повноважень, що не передбачені нормами чинного законодавства, які визначають повноваження голови територіального відділення Комітету, а саме нормами Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, оголошено догану ОСОБА_1 , голові Вінницького обласного територіального відділення Комітету і позбавлено його преміальних виплат за четвертий квартал 2018 року.

Вважаючи наказ №859-вк від 1 жовтня 2018 року "Про накладення дисциплінарного стягнення" протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Стаття 5 цього Закону визначає, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених. Голова Антимонопольного комітету України має першого заступника та заступника Голови Антимонопольного комітету України, які призначаються з числа державних уповноважених. У разі необхідності для забезпечення здійснення Антимонопольним комітетом України окремих завдань за рішенням Президента України в Антимонопольному комітеті України додатково вводиться посада заступника Голови Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення, а в разі необхідності здійснює їх реорганізацію чи ліквідацію. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України (стаття 6 вказаного Закону).

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватися міжобласні територіальні відділення. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом. Територіальне відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення. Голова територіального відділення та його заступник призначаються та звільняються Головою Антимонопольного комітету України. Заступник голови територіального відділення призначається та звільняється Головою Комітету за поданням голови територіального відділення. Обмеження щодо порядку призначення голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України та їх заступників, у тому числі шляхом встановлення обов`язку погодження з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування кандидатур на ці посади, не допускається. Територіальне відділення Антимонопольного комітету України підконтрольне та підзвітне Антимонопольному комітету України.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: (1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; (2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; (3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; (4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; (5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; (6) управління персоналом державних органів; (7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Основні обов`язки державних службовців визначені статтею 8 Закону України "Про державну службу", зокрема, державний службовець зобов`язаний: (1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; (2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; (3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; (4) з повагою ставитися до державних символів України; (5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; (6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; (7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; (8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; (9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; (10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; (11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; (12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; (13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

У разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов`язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Норми статті 61 Закону України "Про державну службу" визначають, що службова дисципліна забезпечується шляхом: (1) дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку; (2) формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України; (3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців; (4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.

Частиною 1 статті 64 Закону України "Про державну службу" встановлено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 65 Закону України "Про державну службу" підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто, протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення (частина перша статті 65 вказаного Закону).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційні скарги відповідача у цій справі подані до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Стосовно погодження на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності Головою Комітету колегія суддів зазначає наступне.

Як встановив суд апеляційної інстанції, відповідно до "Розподілу обов`язків між заступниками Голови, державними уповноваженими та керівником апарату Комітету", затвердженого наказом Комітету від 8 вересня 2017 року №96, керівник апарату Комітету здійснює такі функції та повноваження, зокрема за погодженням з Головою Комітету: призначає, у встановленому законом порядку, на посади голів територіальних відділень Комітету та їх заступників і звільняє їх з посад, а також приймає у межах наданих повноважень, за погодженням з Головою Комітету, рішення про заохочення та про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В".

Як зазначає скаржник, накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 було погоджено з головою Комітету, про що свідчить доповідна записка про притягнення до дисциплінарної відповідальності Голови Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України ОСОБА_1 від 17 серпня 2018 року №200-01/4769, в якій у лівому верхньому куті голова Комітету поставив резолюцію: "Литвин Ю.М., Мухановій В.П. Прошу розглянути і внести пропозиції".

За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у вказаній записці міститься доручення вказаним особам внести пропозиції. В той же час погодження на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності Головою Комітету не надавалось.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуваний наказ не був погоджений із головою Антимонопольного комітету України, а відтак, виконуючий обов`язки керівника апарату Антимонопольного комітету України Литвин Ю.М. не мав права без такого погодження притягати позивача до дисциплінарної відповідальності.

Стосовно перевищення позивачем своїх службових повноважень колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини другої статті 15 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" посадові особи апарату Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень з метою виконання завдань, визначених частиною першою цієї статті, за дорученням Голови Антимонопольного комітету України, державного уповноваженого чи іншого органу Антимонопольного комітету України можуть здійснювати такі дії: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб`єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження.

Посадові особи апарату територіальних відділень Антимонопольного комітету України за дорученням органів Антимонопольного комітету України, голів відповідних територіальних відділень Антимонопольного комітету України можуть здійснювати дії, передбачені частиною другою цієї статті (частина третя статті 15 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

Статтею 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено компетенцію голови територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Зокрема, пунктами 5, 7, 12 частини першої статті 17 цього Закону встановлено, що голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб`єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання. (стаття 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року №5 затверджені Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (надалі також - «Правила розгляду справ»).

Так, згідно пунктів 22, 23 вказаного розпорядження повноваження службовців Комітету щодо збирання доказів під час розгляду справи стверджуються службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а зазначені повноваження службовців відділення - службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, головою відділення. Службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін. Зокрема у справах можуть проводитися такі дії:

- дослідження регіонального або загальнодержавного ринку;

- одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі;

- вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі;

- накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі.

Отже, вказаними вище положеннями встановлено повноваження голови територіального відділення Антимонопольного комітету з метою запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції не лише під час проведення перевірок, але й під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведення дослідження ринку вимагати необхідну інформацію, в тому числі в електронній формі та яка зберігається на жорстких дисках електронно-обчислювальних машин суб`єктів господарювання та отримувати її в тому числі шляхом вилучення і безперешкодного доступу до них, а також надавати ці ж повноваження працівникам відділення шляхом видання службових доручень.

Зазначені положення законодавства не передбачають, що вказані повноваження позивач має право надавати виключно під час проведення перевірок. До того ж, збирання інформації щодо будь-якого суб`єкта господарювання можливе до проведення перевірки, що в подальшому може бути підставою для призначення останньої.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 мав законні підстави надавати службові доручення працівникам відділення на безперешкодний доступ до місць зберігання інформації, в тому числі і до документів та комп`ютерів, магнітних носіїв тощо, отримувати копії інформації, документів та інших матеріалів, необхідних для проведення розслідування у справі.

Одночасно, як встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах службової перевірки також містяться посилання на службові доручення від 10 травня 2018 року №32/18, №33/18, проте, останні прийнято не позивачем. Однак, представник відповідача не зміг пояснити суду чому вказані службові доручення містяться в матеріалах службової перевірки стосовно ОСОБА_1 та чому видання цих доручень було підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Також, докази того, що ці особи були так само притягнуті до відповідальності, відповідач не надав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуваний наказ №859-вк від 1 жовтня 2018 року "Про накладення дисциплінарного стягнення" є протиправним і його належить скасувати.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: (1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); (2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); (3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; (4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановив суд апеляційної інстанції, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивач надав до суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції наступні документи:

- розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для розгляду справи) № 03/01/19/1Р від 03 січня 2019 року;

- Акт приймання-передачі наданих послуг № 2 від 03 січня 2019 року;

- рахунок № 03/01/19/1 від 03 січня 2019 року;

- квитанція від 03 січня 2019 року на суму 3954,60 грн.

- розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для розгляду справи) № 15/03/19/1Р від 15 березня 2019 року;

- Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15 березня 2019 року;

- рахунок № 15/03/19/1 від 15 березня 2019 року;

- квитанція від 15 березня 2019 року на суму 12294,40 грн.

Окрім того, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивач надав до суду апеляційної інстанції наступні документи:

- розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для розгляду справи) № 15/03/19/1Р від 15 березня 2019 року;

- Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15 березня 2019 року;

- рахунок № 15/03/19/1 від 15 березня 2019 року;

- квитанція від 15 березня 2019 року на суму 12294,40 грн.

Одночасно, Верховний Суд враховує те, що відповідач не скористався можливістю згідно статті 134 КАС України довести неспівмірність заявлених вимог і не подав до суду жодних заяв та доказів на спростування заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що позивачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу, а розмір цих витрат є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони, в тому числі впливом рішення на репутацію позивача.

За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене й обмеження повноважень суду касаційної інстанції лише перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційних скарг щодо неправильної оцінки доказів і неправильного встановлення обставин справи судом апеляційної інстанції.

Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд констатує, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційних скаргах, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції не змінює оскаржуваних судових рішень і не ухвалює нового судового рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року і додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

О.О. Шишов,

Судді Верховного Суду