Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.02.2018 року у справі №826/4062/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2019 року

Київ

справа №826/4062/16

адміністративне провадження №К/9901/2790/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року у складі судді Добрянської Я.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів Ісаєнка Ю.А., Сорочко Є.О., Земляної Г.В. у справі № 826/4062/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. (надалі по тексту - Уповноважена особа) про визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) № 06/1174-2014, укладеного між ПАТ «Старокиївський банк» та Позивачем, оформлене наказом № 61 від 29.08.2014;

- зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) № 06/1174-2014, укладеного між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 , оформлене наказом № 61 від 29.08.2014.

Зобов`язано Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Уповноваженою особою подано касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги мотивовано тим, що Уповноваженою особою правомірно не включено позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через те, що договір про відкриття банківського поточного рахунку та договір про відкриття банківського вкладу, транзакції щодо перерахування коштів за цими договорами є нікчемними правочинами, які були спрямовані на незаконне переоформлення (дроблення) вкладів "великих вкладників", з метою незаконного заволодіння державними коштами.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 05.06.2014 між позивачем та ПАТ «Старокиївський банк» укладено Договір банківського вкладу № 06/1174-2014, відповідно до якого банк приймає від вкладника на вкладний рахунок грошові кошти в сумі 186 000,00 грн. на строк по 05.12.2014 та зобов`язується сплачувати проценти за їх користування в розмірі 15 процентів річних.

Грошові кошти в сумі 186 000, 00 грн. Позивач вніс на вкладний (строковий) рахунок через касу Банку 05.06.2014, що підтверджується квитанцією № 66481. Призначення платежу: «внесення готівки на депозитний рахунок (дог. № 06/1174-2014 від 05.06.2014)».

17.06.2014 рішенням виконавчої Дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 50 у Банку запроваджено тимчасову адміністрацію. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію призначено в ПАТ «Старокиївський банк» призначено Пантіну Л.О. (далі - Уповноважена особа) строком на три місяці з 18.06.2014 по 18.09.2014.

24.06.2014 наказом Уповноваженої особи № 23 «Про перевірку договорів в ПАТ «Старокиївський банк»» створено Комісію щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів.

29.08.2014 за результатами роботи Комісії визнано нікчемним, зокрема, правочин (договір) банківського вкладу позивача, що підтверджується наказом Уповноваженої особи № 61, про що повідомлено позивача листом від 11.12.2015№ 1430/09-02.

Постановою Правління НБУ від 11.09.2014 № 563 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку.

Позивач звертався до Уповноваженої особи з усним проханням про включення його до списку осіб, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Старокиївський банк", проте отримав відмову у зв`язку з визнанням правочину, а саме договору банківського вкладу 05.06.2014 № 06/1174-2014 нікчемним з підстав передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (без зазначення конкретного пункту ч. 3 ст. 38 Закону) та статті 228 ЦК України.

Не погодившись з визнанням договору банківського вкладу нікчемним та застосуванням до нього наслідків такої нікчемності, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, покликався на те, що Уповноваженою особою не надано суду доказів того, що договір банківського рахунку № 8516 від 05.06.2014, договір банківського вкладу № 06/1174-2014 від 05.06.2014 є нікчемним в силу пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частини другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття постанови Правління Національного банку України від 17.06.2014 № 365 "Про віднесення ПАТ "Старокиївський Банк" до категорії неплатоспроможних", на рахунок ОСОБА_1 , відкритий відповідно до укладеного з ПАТ "Старокиївський Банк" договору банківського вкладу №06/1174-2014 від 05.06.2014 та договору банківського рахунку №8516 від 05.06.2014 було зараховано суму 186000 гривень.

Кошти надійшли в той же день в який було укладено Договори, що, в свою чергу, свідчить про виконання умов Договорів зі сторони позивача.

Таким чином, факт внесення грошових коштів на рахунок позивача в банку підтверджується квитанцією № 66481 від 05.06.2014.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

У направленому на адресу позивача повідомленні "Про визнання правочинів нікчемними" зазначено, що правочини, в тому числі договір банківського рахунку від 05.06.2014 № 8516 та договір банківського вкладу від 05.06.2014 № 06/1174-2014, операції з внесенням та перерахуванням грошових коштів по рахунках, відкритих на виконання вказаних договорів, є нікчемним відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 ЦК України.

Разом з тим, ні вищевказаний наказ, ні повідомлення про нікчемність правочинів всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими Уповноважена особа пов`язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

Колегія суддів погоджується з покликаннями судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів Уповноваженої особи на те, що правочин, укладений позивачем з Публічним акціонерним товариством "Старокиївський Банк" було визнано нікчемним на підставі пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки нею не було наведено факту наявності причинно-наслідкового зв`язку між правочином, який укладено між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Старокиївський Банк", та неплатоспроможністю банку.

З аналізу договорів банківського рахунку № 8516 від 05.06.2014, договір банківського вкладу № 06/1174-2014 від 05.06.2014 вбачається, що вони не містять в собі жодних умов, які б передбачали неплатоспроможнісь банку або неможливість виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності Уповноваженої особи, обов`язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Колегія суддів також враховує, що Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, була затверджена рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26 травня 2016 року та набула чинності після її реєстрації у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року, тобто після укладення спірного правочину та виникнення спірних правовідносин. Відтак, на момент прийняття рішення про визнання нікчемним правочину позивача не було розроблено порядку здійснення уповноваженою особою Фонду повноважень щодо виявлення правочинів з ознаками нікчемності (порядку, строків проведення перевірки правочинів, форми та вимог до рішення за наслідками перевірки, порядок повідомлення вкладника тощо), а також застосування наслідків нікчемності. За таких обставин позивач перебував у стані правової невизначеності, за якої відповідач діяв, у певній мірі, довільно, без чітко визначеного порядку та на власний розсуд.

З приводу доводів заявників касаційних скарг щодо надходження коштів на рахунок позивача внаслідок так званого "дроблення" (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, з огляду на те, що укладення договору банківського вкладу відбувалось одночасно із операціями зняття готівки з рахунків інших клієнтів, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з`явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Цим Законом частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.

Фактично під "дробленням" розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, застосування відповідачами посилань на наявність факту "дроблення вкладу" з боку позивача є безпідставним.

Слід зазначити, що відповідно до наданої квитанції від 05 червня 2014 року № 66481 зарахування коштів на рахунок позивача № НОМЕР_1 відбулось шляхом внесення готівки через касу банку, і це відповідає приписам пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492.

Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського вкладу позивач отримала певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що договір банківського рахунку № 8516 від 05.06.2014 та договір банківського вкладу № 06/1174-2014 від 05.06.2014, укладений між позивачем та ПАТ "Старокиївський банк", мають ознаки нікчемності, як такі, що надавали позивачу певні переваги з іншими клієнтами банку.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ "Старокиївський банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому уповноваженою особою не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Старокиївський банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду.

Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов`язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) № 06/1174-2014, укладеного між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 , оформлене наказом № 61 від 29.08.2014, з огляну на таке.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Старокиївський банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського рахунку № 8516 від 05.06.2014 та договором банківського вкладу № 06/1174-2014 від 05.06.2014., відтак, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/8351/16-а.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 341, 344, 349, 350, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "СТАРОКИЇВСЬКИЙ БАНК" Пантіної Любові Олександрівни задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року скасувати в частині визнання протиправними та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "СТАРОКИЇВСЬКИЙ БАНК" Пантіної Любові Олександрівни про визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) № 06/1174-2014, укладеного між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 , оформлене наказом № 61 від 29.08.2014, а провадження у справі у цій частині закрити.

В іншій частині Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді: Л.Л.Мороз

А.І. Рибачук