ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2018 Київ К/9901/605/18 2а-9880/12/1370

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 (суддя Мартинюк В.Я.)та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 (колегія у складі суддів: Мікула О.І., Качмар В.Я., Курилець А.Р.)у справі №2а-9880/12/1370 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фатра-Ізолфа» доДержавної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фатра-Ізолфа» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова служба Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) від 18.09.2012 №0002472320 та №0002482320.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат суми, сплачені за надані послуги від ТОВ «Мертенс» та ТОВ «Іст Реалтінггруп», а також за поставку товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Декос Альянс», оскільки реальність виконання наведених господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Договори, укладені між суб'єктами господарювання при здійсненні господарської діяльності, не мають ознак нікчемності, спрямовані на реальне настання наслідків, відповідають вимогам закону, в судовому порядку недійсними не визнавались.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013, позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано прийняті Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 18.09.2012 №0002472320 та №0002482320.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаюсь на порушення норм матеріального та процесуального права, а також неврахування судами безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками господарських операцій з контрагентами, які фактично не займались фінансово-господарською діяльністю, проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Фатра-Ізолфа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 04.09.2012 № 1265/22-10/43407072, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту14.1.27 пункту14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 367109,00 грн.; підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 119594,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно сформував податковий кредит та склад витрат по господарським операціям з ТОВ «Мертенс», ТОВ «Іст Реалтінггруп» та ТОВ «Декос Альянс», оскільки господарські операції з останніми є безтоварними, внаслідок чого правочини є нікчемними.

На підставі названого акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.09.2012: №0002472320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 379409,50 грн., в тому числі за основним платежем - 367109 грн., штрафні (фінансові) санкції (штраф) - 12300,50 коп.; та №0002482320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 149492,50 грн., в тому числі за основним платежем - 119594 грн., штрафні (фінансові) санкції (штраф) - 29898,50 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Мертенс» при виконанні договорів субпідряду від 01.11.2010 №01-11/2010/СПД та від 13.05.2011 №13-05/2011/СПД; з ТОВ «Декос Альянс» при виконанні договору купівлі-продажу від 08.07.2011 №08-07-2011; з ТОВ «Іст Реалтінггруп» при виконанні договорів на виконання робіт від 03.08.2011 №03-08/2011/СПД, від 01.08.2011 №01-08/2011/СПД, від 18.08.2011 №18-08/2011/СПД та від 29.08.2011 №29-08/2011/СПД, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, сертифікатами відповідності, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання робіт та приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних підрядних та будівельних робіт, локальними кошторисами, актами про втрату давальницьких матеріалів.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Окрім того, судами встановлено, що реальність виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Мертенс» за наведеними договорами досліджувалась Львівським окружним адміністративним судом у справі №2а-9914/11/1370, яким 12.12.2011 була прийнята постанова про задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2012.

Разом з цим, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагентів товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених з контрагентами договорів, також встановили, що придбані у контрагента товарно-матеріальні цінності в подальшому використані ним у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тут і надалі чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Судами об'єктивно взято до уваги, що транспортування товару здійснювалось силами контрагента, а не позивачем.

З огляду на наявність постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 у справі №2а-9914/11/1370, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2012, таухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2012 р., приймаючи до уваги положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначені в судовому рішенні обставини мають силу преюдиції та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

Поруч з цим суди, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли правильних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними, і такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний в судовому порядку.

Водночас в обґрунтування донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на запитуваній у власників об'єктів інформації про залучені саме ними до виконання робіт підрядні організації, а не аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та без урахування можливості залучення субпідрядників саме генеральними підрядниками, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.А.Васильєва С.С.Пасічник